Головна

Життєві історії

Одного літа мій чоловік виграв якийсь обласний проєкт – виділили йому 80 тисяч гривень на сонячні панелі. У селі це як виграти квартиру в Києві. Люди з району приїздили подивитись. Сусідка Леся спочатку раділа щиро: – Молодці! Такий розумний твій, хай би й мого навчив. Я, звісно, одразу сказала Володьці: “Іди, допоможи Василеві, розкажи, що й як”. А він і пішов. Але Василь тоді лише пробурчав: – Мені те не треба. То все дурня, от у нас як вітер буде, ті панелі по селу розлетяться… Ну, то й добре. Я не нав’язувалась. Та з того дня Леся вже не кликала на каву. На лавку не виходила. Почала паркан латати з їхнього боку, а дірку, де діти грались і бігали туди-сюди, чомусь закрила дошками
Життєві історії 0
Жити в селі – це означає змиритися з тим, що тут всі все про всіх знають. Ти не встиг ще сам собі зізнатись, що щось у тебе не
Перші дні в Італії були, як сон. Марія не мила підлогу щодня. Не прала вручну. Не готувала трьох страв. Просто ходила з Ганною по магазинах, пила каву на вулиці, спала, коли хотіла. А вдома щось почало змінюватися. Спершу Петро шукав чашку. Потім не знайшов дитячих речей. Далі забув, коли день народження в сина. Згодом спробував сам зварити борщ – діти сказали, що він несмачний. В хаті – безлад. І вперше Петро не мав, до кого звернутися. Він дзвонив, питав: – Коли ти повернешся? А вона відповідала спокійно: – Не знаю. Мені добре тут. Я вчу мову. Я нарешті відчуваю, що я – жінка, а не прислуга
Життєві історії 0
Марія вийшла заміж у двадцять два. Не з великої любові – швидше з довіри. Вона знала Петра ще зі школи, він був спокійним, розсудливим, не пив, не гуляв.
Життя в селі має свої особливості, воно тихе, розмірене, і живуть всі як одна велика сім’я – нічого не приховаєш. Тут усі всіх знали, усі всім родичі або кумівство. І якщо хтось не сказав “Слава Ісусу Христу”, заходячи в магазин, то або чужинець, або чимось глибоко засмучений. Тетяні вдавалося довго приховувати свою таємницю, аж поки в село не приїхав Василь
Життєві історії 0
Життя в селі має свої особливості, воно тихе, розмірене, і живуть всі як одна велика сім’я – нічого не приховаєш. Тут усі всіх знали, усі всім родичі або
У нашої мами троє дітей, але якось так вийшло, що для неї завжди був один – улюблений. Іван. Наймолодший. І найжалібніший. Усі його недоліки – прощалися. Усі його прохання – виконувалися. І якщо я чи старший брат ще могли почути: «Не зараз», або й просто «ні», то Іванові вона й останню банку варення віддавала. Ми ще в дитинстві це відчували, але не нарікали. Ну Іван, то Іван. Мамине сонечко. А ми – вже якось самі собі ради дамо. Але одного разу ми не витримали
Життєві історії 0
У нашої мами троє дітей, але якось так вийшло, що для неї завжди був один – улюблений. Іван. Наймолодший. І найжалібніший. Усі його недоліки – прощалися. Усі його
Я йому нічого не дам з того, що було куплено моєю працею, – сказала рішуче Галина. – Якщо треба, доведу кожен чек, кожен переказ. Їй допомогла адвокатка – молода жінка, яка колись теж була в Італії. – Пані Галино, ви не перша. Але ви маєте сили бути тією, хто не мовчить. Боріться. Вона боролась. У суді показали, що більшість переказів ішли напряму Галею з її особистого рахунку. Що квартиру вона купувала вже після повернення, окремо від родинного бюджету. Що Василь узяв позику на машину, а Галя її сплатила повністю сама. Суд залишив квартиру їй. Василь, озлоблений, навіть не попрощався з донькою
Життєві історії 0
Галя поїхала в Італію, коли доньці Іринці виповнилося п’ять. Чоловік, Василь, тоді лишився з дитиною вдома. Обіцяв: – Я все витримаю. Головне – щоб ти не плакала там.
Про дружбу двох родин – Коваленків і Бондарів в селі знали всі, бо трималися вони завжди разом як справжні родичі. Жили через один город, ходили однією дорогою, і навіть малеча у двох сім’ях народжувалась майже в один час. Олена Коваленко й Марія Бондар були як сестри. Разом працювали в місцевому клубі. Чоловіки їхні – Іван і Петро – разом їздили на лісоповал, ловили рибу, а на вихідних збиралися разом на посиденьки. Але все змінилося після того, як родина Коваленків вирішила переїжджати в Польщу
Життєві історії 0
Про дружбу двох родин – Коваленків і Бондарів в селі знали всі, бо трималися вони завжди разом як справжні родичі. Жили через один город, ходили однією дорогою, і
Задаючи собі питання, чи правильно вона вчинила, Марія розуміла, що не зробить вибір, який влаштує обох доньок однаково. Адже в кожній родині є свої нюанси, свої образи і не всі почуття можна виміряти фінансово. Марія завжди вважала, що однаково ставиться до своїх дочок. Для неї не було різниці між ними. Вона пильно стежила, щоб обидві мали рівні умови для розвитку, щоб ніколи не відчували себе обділеними. А коли прийшов час розподіляти своє майно, її рішення ошелешило всіх
Життєві історії 0
Марія завжди вважала, що однаково ставиться до своїх дочок. Для неї не було різниці між ними. Вона пильно стежила, щоб обидві мали рівні умови для розвитку, щоб ніколи
А чи не хочеш ти, мамо, перебратися до нас жити? Будинок, який ми побудуємо, великий буде, місця всім вистачить! І ти ж завжди хотіла жити десь за містом? Якось не по-людськи виходить, що донька і внуки в тебе є, а живеш ти сама, – якось подзвонила Марії донька. – Та я вже звикла, Олю. Багато людей так на старості років живуть, щоб не заважати дітям. Я сама собі господиня: сама поклала – сама взяла, це, знаєш, теж багато чого варте! Тож не хвилюйся, доню, нормально я живу, ні на що не скаржуся, – відповіла мати. Доньці це не сподобалося зовсім
Життєві історії 0
Марія Іванівна завжди вважала себе сильною жінкою. Вона виросла в часи, коли самостійність і прагнення до стабільності були важливими як ніколи. Та ось і вона, уже в шістдесят
От тобі й міська. Та вона ж, дивись, і сапає, і доїть корову, іі вишні варить. Якось Ліля захотіла оновити інтер’єр: нові гардини, сучасні меблі, білий холодильник замість старого “Дніпра”. Ганна спершу сприйняла це як образу. – Може, й я вже тобі стара, не до стилю? – зірвалось з вуст. – Мамо, – Ліля тоді вперше заплакала від образи. – Я роблю це не проти, а для нас. Хочу, щоб вам було краще. Щоб ми дихали новим, але з вашою душею. Після того вечора вони знову стали ближчі
Життєві історії 0
Коли Лілія виходила заміж за Степана, всі її подруги крутили носом. – Ти, міська дівчина і в село? – зітхала колежанка з університету. – Там же трактори замість
Любо, може, я поїду на заробітки, – якось сказав чоловік. – Тобі не можна, ти ж і так ледве ходиш. Я поїду. Не перша, і не остання, – вирішила вона. Вона вже їздила до того часу на заробітки періодично – колись на ягоди в Польщу, потім на кілька місяців у Чехію на склад. Але тепер було по-іншому – вона вирушала надовго. Попрощалася з усіма. Діти обійняли, заплакали. Чоловік лише взяв її за руку й сказав: – Бережи себе. Італія зустріла її теплом і сумом
Життєві історії 0
У Люби було добре серце. Ще з дитинства вона любила доглядати за всім живим: і за квітами, і за бабусею, і за малими братами. Коли виросла, працювала у

You cannot copy content of this page