Головна

Життєві історії

В той день Оксана була дуже зайнята, але все ж вирішила поїхати в село – нарешті знайшлися покупці на будинок, який їй дістався у спадок від бабусі. У неї було лише дві години, щоб швидко поїхати, показати потенційним покупцям будинок і повернутися в місто, де на неї вже чекала важлива зустріч після обіду. Вона все ретельно спланувала, тому була впевнена, що все встигне. Будинок стояв порожнім уже більше десяти років, з того часу, як бабусі не стало. Оксана не поспішала його продавати, адже спогади про бабусю були для неї набагато важливіші за гроші. Але за роки, коли будинок стояв порожнім, він почав руйнуватися. І, як це часто буває, покупці таки знайшлися. Оксана вирішила, що краще продати будинок, адже йому потрібно людське тепло
Життєві історії 0
В той день Оксана була дуже зайнята, але все ж вирішила поїхати в село – нарешті знайшлися покупці на будинок, який їй дістався у спадок від бабусі. У
Олеся не могла повірити своїм вухам, коли випадково почула розмову доньки з чоловіком. – Вибирай – або я, або вона, – твердо заявив Сергій. – Сергію, але це ж мамина квартира. Як я їй скажу, що їй треба забиратися з власного дому? – запитала Наталка, намагаючись знайти хоча б якийсь компроміс. – Не знаю. Придумай щось, якщо хочеш, щоб я залишився, – відповів чоловік, його тон не залишав місця для сумнівів. – Врешті-решт, ми ж її не на вулицю виганяємо. Пропонуємо переїхати в комфортний будиночок за містом, де їй буде зручніше
Життєві історії 0
Олеся не могла повірити своїм вухам, коли випадково почула розмову доньки з чоловіком. Вони не знали, що вона стоїть біля дверей, і їхні слова вразили її до глибини
Іван поїхав додому, обіцяючи батькові допомогти знайти покупців, щоб не продати хату за безцінь. Поки Іван шукав покупців, він щоразу приїжджав у село. Щосуботи він привозив свою дружину та двох семирічних близнюків. Хлопці, як і раніше, ходили за дідом, запитуючи його про все на світі, а Василь не міг натішитися їхньому допитливому погляду. У ці моменти Василь відчував, що він знову потрібний, він знову почував себе важливим. Але на самому початку Івану здавалось, що все йде до того, щоб просто продати хату. І лише з часом він з дружиною почав плекати інший план
Життєві історії 0
Василь сидів у своїй старій хаті, розмірковуючи про життя, коли на порозі з’явився син. Іван, як завжди, поспішав. Дзвінок про важливу розмову, який він отримав кілька днів тому,
Свого часу мені дісталася у спадок хороша двокімнатна квартира моєї свекрухи. Я думала залишити її собі на старість, щоб здавати в оренду і жити на ці гроші, адже чоловіка не стало давно, пенсія у мене маленька і не хочу бути своїм дітям тягарем. Але моя менша донька Оксана зараз дуже бідно живе. Вони мають з зятем трьох дітей і бувають, часи, що й на хліб не вистачає. Тому я вирішила продати квартиру, щоб їм допомогти. Вже збиралася віддати їм ці гроші, але на душі неспокійно якось, адже маю ще одну доньку. Марина за кордоном вже давно живе, живуть вони з чоловіком заможно, вона має своє авто, але я не знаю, що робити мені. Чи правильно буде, якщо я віддам гроші усі Оксані, адже Марина теж дитина моя
Життєві історії 0
Зараз я, можна сказати, стою на порозі великого рішення, яке змінить все, чого я так довго прагнула, але, здається, здійснення цього вибору буде ще більшим випробуванням для мене.
Василь пішов з валізами, але не до Вероніки – оселився прямо в офісі. Своїй «коханій» він сказав, що спершу потрібно зробити тест на батьківство. Почувши це, Вероніка зникла з його життя. Вочевидь, вона зрозуміла, що програла. Віра довго не підпускала чоловіка до себе, хоч він час від часу заходив забрати якісь речі. При розлученні більша частина майна залишилася їй. Та Василь не пручався – після втрати Віри йому здавалося, що інше вже не має цінності. Незабаром наближався ювілей Віриної мами. Віра попросила Василя поїхати з нею в село, бо мама нічого не знала про їхнє розлучення. Вона не хотіла засмучувати жінку, яка мала слабке серце. Василь одразу погодився. Можливо, десь у глибині душі він відчув: це шанс повернути довіру дружини
Життєві історії 0
Віра безжально витягала з шафи речі свого чоловіка, складаючи їх у купу, а потім ще й допомогла йому чемно, але твердо спакувати валізи. Вона вже все вирішила для
Доню, не треба псувати Ользі весілля. З часом усе минеться. Ти ще зустрінеш свого чоловіка, повір мені. Але миналося в усьому, тільки не в серці Люби. Після весілля вона подала документи в університет у місті, хоча й сама знала: вчитися – то лише половина причини. Насправді вона втікала від картини чужого сімейного щастя. Вона не заздрила сестрі – просто вірила, що любить Василя сильніше, ніж будь-хто зможе його полюбити
Життєві історії 0
Коли старша сестра Ольга збиралася під вінець, її молодша сестра Люба сиділа в кутку й ковтала сльози. Бо той, кого Ольга брала за чоловіка, давно й безнадійно жив
Марія довго наважувалася, а потім таки розповіла сину. – Що?! – Андрій аж підскочив. – Ти хочеш пустити в свою квартиру якогось чужого чоловіка, з яким знайома два місяці? – Це не «якогось», – спокійно відповіла вона. – Це добра людина. І я хочу жити там, де мені добре. – А ми? – обурився син. – Нам що тепер робити, ми ж розраховували на гроші від оренди твоєї квартири? – Ви двоє дорослих, працюючих, здорових людей. Ви знайдете вихід. Іра мовчала, але погляд у неї був такий, ніби Марія Іванівна щойно зрадила сім’ю
Життєві історії 0
Марії Іванівні було шістдесят шість. Вона жила в затишній двокімнатній квартирі у старому, але доглянутому будинку. Усе там було зроблено під неї: фіранки в дрібну квіточку, старенька шафа,
Донечко, — мені недобре. Я вже не справляюся сама, – якось Марія наважилася набрати свою доньку. – Мамо, ну що ти таке кажеш? Я ж тобі надсилаю гроші, ти ж можеш найняти когось. – Гроші, доню, це не все. Мені потрібна ти. Мені потрібна рідна людина поруч. – Мамо, ти ж знаєш, я не можу. У мене двоє дітей, у мене робота. Я не можу її кинути. Ти ж знаєш, яка у мене важка робота. Мати все добре знала, але вже й до криниці не могла дійти сама
Життєві історії 0
Марія Павлівна сиділа на ґанку своєї старенької хати й дивилася на вечірнє небо. Сонце, мов останній золотий променець на її житті, тихо зникало за обрій, забарвлюючи небесну далечінь
Почувши про сваху, яка живе «як королева», Олені стало гірко. Одного вечора, коли невістка повернулася з магазину з повними пакетами, Олена тихенько почала: – Іринко, а чого ти своїй мамі гроші даєш, а мені ніколи навіть на дрібниці не лишаєш? Ірина навіть не зупинилася: – Бо моїй мамі треба. А ви маєте змогу і допомагаєте, бо це ваш син і ваші внуки. Ті слова неабияк зачепили. Олена мовчала, але всередині щось надломилося. Через тиждень вона вирішила діяти. Вранці, коли син пив каву, Олена сіла навпроти: – Синку, я подумала… Я хочу, щоб моя пенсія йшла на мене. І оренду своєї квартири я більше вам віддавати не буду
Життєві історії 0
Олені виповнилося шістдесят. Жінка мала невелику, але затишну двокімнатну квартиру в старій частині міста, клумбу біля вікна і пенсію, на яку, хоч і скромно, але можна було жити.
Не радій надарма, – тітка Галя знизала плечима. – Підростуть діти – і під дякую додому тебе відправлять. І поїдеш у свою диру. Мене он теж колись кликали… А потім ще й винною зробили, що в них життя не таке. Любов Василівна усміхнулася крізь силу, але слова осіли важким каменем. «А раптом вона права?» – подумала дорогою додому. Того ж вечора, вкладаючи малюків, вона випадково почула розмову сина з невісткою на кухні. Двері були прочинені, і голоси долітали чітко. – Олено, ну ти ж знаєш, мамі тут тісно. Як тільки добудуємо будинок, відправимо її додому
Життєві історії 0
Любов Василівна тільки почала звикати до свого нового життя. Пенсія, невеличка квартира у старій панельці, тиша вранці, чай на підвіконні з видом на клумбу. Після десятків років роботи

You cannot copy content of this page