Життєві історії
— Катю, а ти після весілля до Дмитра переїдеш? — Алевтина запитала це з такою хитрою усмішкою, ніби вже подумки розставляла свої горщики з вазонами на чужому підвіконні.
«Тобі тут не місце, мамусю, змирися», — сказав зять, дивлячись мені прямо в очі, поки за спиною ще відчувався запах свічок з поминального обіду. — Вітю, дев’ять днів
— Ти справді думаєш, що я просто так віддам тобі ключі від квартири, яку купувала за свої гроші, поки ти шукав «себе» на дивані? — Леся дивилася на
— Я не збираюся мовчати перед твоєю мамою тільки тому, що ми приїхали до неї в гості, — я дивилася на Максима, і в грудях у мене все
— Мої батьки мають переписати на тебе хату просто за те, що ти гарно вдягнув костюм на весілля? — я дивилася на Максима, і всередині в мене все
Квартира Євгенії Вікторівни завжди була для Мар’яни острівцем спокою. Тут пахло сушеною лавандою, яку свекруха власноруч збирала на схилах поблизу замкової гори, та старими книгами з пожовклими сторінками.
Батурин у червні — це справжній земний рай. Сонце повільно піднімається над річкою, виблискуючи на золотих куполах Воскресенської церкви, а повітря наповнене ароматом скошеної трави та липового цвіту.
Чортків прокидався повільно, огортаючись вологим туманом, що піднімався від річки. Це місто має особливий ритм: тут ніхто не поспішає, а старі кам’яниці, здається, знають відповіді на всі питання
— Слухай, Вадиме, мати — вона і твоя теж! Твоя жінка має за нею ходити, як за рідною, і порошинки здмухувати! Ви тут у розкошах живете, три кімнати,
— Знаєш, мамо, мені здається, що це небо просто намагається мені щось сказати, — Тетяна подивилася на своє відображення у дзеркалі й ледь не розплакалася. Ранок її весілля