Життєві історії
— Та що ти вчепився в ту зачіску, наче від неї залежить курс долара? — кинула Мар’яна, намагаючись зберегти спокій у голосі, хоча всередині вже все здригалося. —
Травневий ранок у Тернополі зазвичай починається з співу птахів у парку та аромату свіжої кави, що розливається вузенькими вуличками центру. У квартирі на масиві «Дружба», з вікон якої
— Чи ти здуріла, Степанівна, дитину голодом морити через якогось хлопця? — Степан стояв посеред кухні, тримаючи в руках стару дерев’яну заготовку, яку намагався перетворити на фігурку для
— Оксано, ти знову купила не той хліб! Я ж казав: «Половинку білого, обов’язково бездріжджового». А це що? — Віктор кинув паперовий пакет на кухонний стіл так, ніби
Ця історія бере свій початок у місті Житомир, де поміж гранітних скель Тетерева та затишних вуличок старого центру життя зазвичай тече розмірено. Проте в одній із типових п’ятиповерхівок
— А що, як я скажу, що Юля хоче повернутися і жити з нами постійно? — Марина запитала це майже пошепки, уважно спостерігаючи за реакцією чоловіка. Вона чекала
— Ти збожеволіла, такі гроші віддавати чужим людям? — саме ці слова я почула від своєї тітки Галини замість привітання з новосіллям. Вона стояла посеред моєї нової вітальні,
— Жіночко, ви не підкажете, маршрутка на Обухів уже була чи я знову все проґавив? — до зупинки підбіг захеканий чоловік. На вигляд — трохи за п’ятдесят, у
— Ти мене не надихаєш, а тягнеш мене на дно своєю вічною побутовухою! — Павло стояв посеред вітальні, роздратовано закидаючи речі в дорогу шкіряну сумку. Марина дивилася на
Канів зустрів травень соковитою зеленню та особливим, вологим повітрям, що підіймалося від Дніпра. Марина стояла на балконі своєї квартири, стискаючи в долонях горнятко кави. Це був той самий