Головна

Життєві історії

Я тебе берегтиму, — казав Валерій Ліді, — ти вже натерпілася. Хочеш, я зроблю, щоб ти жила, як справжня жінка, а не як тяглова кобила? Він подобався їй не лише словами, а й тим, що здавався господарем. Мав СТО, щось там ремонтував, їздив на непоганій машині. А ще — був начебто турботливим батьком. Постійно розповідав про свого сина Дениса: мовляв, хлопець здібний, розумний, «майбутній айтішник». Ліда слухала й думала: оце так чоловік — і до дітей не байдужий. Та вона навіть не уявляла, що її чекає у шлюбі з Валерієм
Життєві історії 0
Коли Ліда знайомилася з Валерієм, їй здавалося, що життя нарешті усміхнулося. Після десяти років самотності, виховання доньки й нескінченної боротьби за кожну копійку — поруч з’явився чоловік, який
На старому ліжку розкидано ціле сховище минулого: пачки жовтуватих паперів, альбоми з потьмянілими, вицвілими фотографіями та безліч дрібного мотлоху, який мама попросила перебрати перед запланованим ремонтом. Софія механічно перекладала з місця на місце непотрібні квитанції та старі зошити, коли її руки раптом наштовхнулися на щось тверде й несподіване. Це були старі конверти. Не один чи два, а ціла охайна пачка перев’язана старою стрічкою. Софію охопило дивне відчуття, ніби вона щойно торкнулася забороненої скрині з бабусиних казок. На першому конверті, що лежав зверху, чітким почерком, який вона не знала, було виведено: «Для Софії. Від тата». Але ж якого тата, у неї тата немає давно
Життєві історії 0
Кімната, що виходила вікнами на захід, була залита м’яким, майже театральним світлом вечірнього сонця. На старому, дещо просілому від часу ліжку, розкидано ціле сховище минулого: пачки жовтуватих паперів,
Ігор працював у сервісному центрі, мав стабільну роботу, а після — любив «посидіти з хлопцями». Вони ходили в ресторани, святкували дрібниці, обговорювали політику й жінок, і щоразу він повертався додому похмурий, бурчав, що вдома «нема що їсти», навіть коли на столі стояла гаряча вечеря. — Знову борщ? — гримав дверима. — Ти хоч колись щось інше можеш зварити? — Так ти ж казав, що борщ любиш, — спокійно відповідала Тетяна. — Я ж стараюся, щоб смачно було. — Та що ти там стараєшся! — кидав він ложку. — У ресторані смачніше! Вона мовчки прибирала тарілку, не сперечалася. У неї давно пропало бажання доводити, що вона теж щось варта
Життєві історії 0
Тетяна й Ігор прожили разом двадцять два роки. Спершу здавалось, що це міцний шлюб — такий, яким усі навколо захоплювались: спокійний, стабільний, без скандалів і зрад. Вони мали
Мамо, хто той Павло? Ти його взагалі знаєш? — Знаю, доню. Ми п’ять років разом працювали, живемо поруч. — Ага! П’ять років — і вже наречений! Потім подзвонив Ігор: — Мам, ти розумієш, що робиш? У твоєму віці думати про чоловіків — смішно! Він хоче твій дім забрати, ось що! Вона мовчала. Хотіла сказати: «Я ж усе це для вас робила, діти. Я не жила для себе». Павло бачив, як їй непросто. — Лідо, я не хочу сварок через мене. Якщо треба — я піду. — Ні, не підеш, — тихо відповідала вона. — Я вже надто довго була сама. Але діти не відступали. Наталя подзвонила ще раз: — Якщо ти справді за нього вийдеш, можеш на мене не розраховувати. Я не хочу знати, що ти віддала все чужому чоловікові. Син сказав ще гірше: — Ти зганьбиш пам’ять про тата
Життєві історії 0
Лідії було шістдесят два, коли вона нарешті повернулася додому — не на кілька тижнів, не на коротку відпустку, як раніше, а назавжди. На заробітки поїхала вона ще молодою,
Сину, сину… Що ж ти робиш, Іване? Ти ж мій єдиний… Невже не розумієш, що багаті з бідними не змішуються? Марія не раз повторювала це собі, ще тоді, коли син уперше привів додому ту Ліду. Висока, у брендовому одязі, з телефоном у руках — не дівчина, а панянка з міста. Аж світиться вся від самовпевненості. І що ж вона побачила в її Іванові? Так, гарний, як картинка — темне волосся, сині очі, постава пряма, руки — сильні, роботящі. Але ж із бідної сім’ї. Усе життя вони з Іваном жили скромно — город, кури, старенький телевізор. Та Марія не нарікала: мали хліб, дах над головою й любов. Коли Іван сказав, що хоче женитися, Марія тільки зраділа. Та коли почула, на кому, серце стислося. — Сину, — несміливо мовила вона, — то ж дівчина не з нашого кола. Її батько землю має, машини, магазини. А ти що? — Мам, не починай, — відмахнувся він. — Я її кохаю, і вона мене кохає. Я зроблю все, щоб одружитися з нею
Життєві історії 0
Марія йшла старою вуличкою. Осіннє сонце вже хилилося до заходу, і по дорозі шелестів сухий лист. У голові крутилися важкі, болючі думки: — Сину, сину… Що ж ти
Я сподівалася, що неділя буде спокійною. Ми з Сергієм ще в п’ятницю вирішили: підемо в торговий центр, купимо мені чоботи, йому куртку, вип’ємо кави, трохи побудемо удвох. Обоє отримали зарплати, планували витратити частину на речі, а решту — відкласти. Просте, буденне щастя. Але, як то кажуть, не тут-то було. О восьмій ранку у двері задзвонили. Хто може приходити в неділю з самого ранку? Я ще в халаті, чоловік у футболці й сонний. Відчиняю — стоїть свекруха, вся така рішуча, у пальті, з пакетом АТБ. — О, а я вас не розбудила? — каже солодко. — Та ні… — брешу чемно, бо ж не скажу, що хотілося побути самій
Життєві історії 0
Я думала, що неділя буде спокійною. Ми з Сергієм ще в п’ятницю вирішили: підемо в торговий центр, купимо мені чоботи, йому куртку, вип’ємо кави, трохи побудемо удвох. Обоє
Раптовий телефонний дзвінок відволік Олесю від в’язання. На екрані засвітилося ім’я «Богдан (Колишній)». Він говорив тихо, сказав, що в стаціонарі, просив приїхати, адже мало що може статися. Олеся їхати не хотіла, але ж він батько її єдиної доньки. Вранці купила виноград, йогурт, печиво та сік і подалася до Богдана. Лікар дивився на неї косо, мовляв, чого так довго не навідувала чоловіка, а коли дізнався, що він колишній, то змінився враз
Життєві історії 0
Ще з молодих років мати вкладала в Олесю непохитну істину: родина для жінки є головним в житті. Кар’єра, безсумнівно, додає статусу, але вона не зможе огорнути тебе теплом
Лілія пробачала чоловікові все. Бо сім’я. Бо діти. Бо колись же кохала. Та одного дня терпіння вичерпалося. Це був вечір, коли Соломійка плакала від гарячки, Назар просив допомогти з домашнім завданням, а Олег не з’являвся другий день. Телефон мовчав. Коли він повернувся під ранок, від нього тхнуло алкоголем. — Де ти був?! — крикнула вона, вперше за довгі роки. — Заспокойся. Ти вже як стара баба. Я маю право на своє життя! Лілія дивилася на нього — і в ту мить зрозуміла: це не той чоловік, якого вона колись любила. Це чужа людина. Через тиждень вона подала на розлучення. Не кричала, не благала. Просто тихо зібрала речі, дітей — і поїхала до своїх батьків у село
Життєві історії 0
Лілія завжди вірила в кохання. Не в те книжкове, де квіти, зізнання й вечірні прогулянки під зорями, а в те справжнє — яке витримує побут, втому й мовчання.
Ірина й Світлана познайомилися випадково — через оренду будинку. Молоде подружжя Ірини саме шукало тихе місце неподалік міста, щоб вирватися з тісної квартири. А Світлана, самотня жінка з гучним сміхом і завжди приємним запахом парфумів, уже там жила. Вона перша підійшла до Ірини того дня, коли ті з чоловіком Володимиром перевозили речі. — Нові сусіди? — усміхнулася вона, виставивши з вікна вазон. — Я Світлана. Тут гарно, повітря свіже, а люди спокійні. Якщо щось треба — заходьте! Ірина тоді щиро зраділа. Вона не мала тут знайомих, а Світлана здавалася відкритою і доброю. З того дня жінки часто бачилися — то чай разом пили, то пиріжками одна одну пригощали. Світлана мала щось таке, що притягувало людей
Життєві історії 0
Ірина й Світлана познайомилися випадково — через оренду будинку. Молоде подружжя Ірини саме шукало тихе місце неподалік міста, щоб вирватися з тісної квартири. А Світлана, самотня жінка з
Я була у своєму чоловікові впевнена не на сто, а на мільйон відсотків. Так, саме так. Бо Михайло був тим, про кого всі казали: “От це чоловік — зразковий сім’янин!” Не дозволяв мамі втручатися в наші стосунки. Не мав друзів, що тягли б його по пивницях. Завжди казав: — У мене вдома — найкраща компанія. І це було правдою. Ми прожили п’ятнадцять років, виховали двох дітей — Марічку й Андрійка. Гарний будинок, сад, кури, кіт, нормальне життя. Я часто думала: може, мені просто пощастило? Бо де ти зараз знайдеш такого чоловіка, щоб і не зраджував, і не пив, і гроші додому ніс, і дітей любив? А потім він почав їздити на заробітки
Життєві історії 0
Я була у своєму чоловікові впевнена не на сто, а на мільйон відсотків. Так, саме так. Бо Михайло був тим, про кого всі казали: “От це чоловік —

You cannot copy content of this page