Ти не можеш відмовитися від мене, бо я тебе виростила, – каже мені мама, і сподівається, що це нагадування якось вплине на мене. – Я це пам’ятаю, мамо, – спокійно кажу. – Але чи думала ти про це, коли практично вигнала мене з дому? – нагадала я їй. – Ніхто тебе не виганяв, ти просто поїхала вчитися, – стала виправдовуватися мама. Але і вона, і я добре знали, що це було не так, мама мене випровадила з дому при першій кращій можливості, бо вважала, що я заважаю її щастю з вітчимом
– Ти не можеш відмовитися від мене, бо я тебе виростила, – каже мені мама, і сподівається, що це нагадування якось вплине на мене. – Я це пам’ятаю,
В свої 67 Галина ще гарувала в Іспанії, заробляла добре, хоча сил вже не було, й самопочуття підводимо. Але й дітям слова не казала, боялася скаржитися, бо вони постійно кликали її додому. І син, і донька вмовляли матір повернутися, але Галина ніби й не чула їх. Зате щодня телефонувала родині, скаржилася, що їй важко, руки й ноги не слухають, спати не може та й їсть вже не все. – Як можна так? Всіх грошей не заробиш. Чого ж вона там сидить? Додому її забирайте, – дорікали дітям сусіди. – Не хвилюйтесь, дітки, я ще рік-два побуду тут, а потім з грошима до вас повернуся, вони нам просто заздрять усі
Галина завжди була сильною жінкою. У своїх 67 років вона виглядала молодше, ніж більшість її одноліток. І хоча в її очах було видно всю мудрість, набуту за життя,
У тебе гроші є, то сама купиш собі все, що треба, – зверхньо заявила мені донька, коли я попросила її прийти до мене в лікарню. Гроші у мене, звичайно, є. Але мова зараз не про це. Я хочу бульйончику домашнього, і пюре на маслі і сметанці. Хіба таке купиш в їдальні? Та й уваги хочеться від рідних людей, а мої доньки на мене образилися, і все через гроші. Цього разу я приїхала з Італії у відпустку, і вирішила купити синові машину. Він ще про це не знає, у нього на Василія ювілей, от я і зроблю йому такий подарунок, бо заслужив він як ніхто з моїх дітей
–  У тебе гроші є, то сама купиш собі все, що треба, – зверхньо заявила мені донька, коли я попросила її прийти до мене в лікарню. Гроші у
Вже всі 12 страв були приготовлені, час швидко минав, а дітей з міста не було. Тоді Марія з Петром взяли лопати і пішли відкидати з подвір’я весь сніг, адже три машини мають же десь стати. Робили це так заповзято, що й про недуги забули, хоча обом по 70 і роки беруть своє, але перед святами батьки ніби молоділи. Час спливав, але дзвінка від трьох дітей не було. – Не будемо хвилюватися, вони скоро приїдуть, ось побачиш, – о восьмій годині вечора, з надією, сказав Марії чоловік
У маленькому селі, де сніг покривав землю м’яким білим покривалом, жили старенькі батьки — Марія і Петро. Їм було обом вже за сімдесят, і хоча роки брали своє,
На день народження свого брата Андрія Світлана набрала повні сумки домашніх продуктів і вирушила в місто, хотіла йому сюрприз зробити, але брат з дружиною її неприязно зустріли і навіть чаєм не пригостили. Хотіла Світлана зберегти родинні стосунки з братом, та через невістку це виявилося дуже непосильним завданням
Свого молодшого брата Андрія Ганна дуже любила. У дитинстві вони разом бігали на подвір’ї, ділилися іграшками, допомагали один одному вчити уроки, а коли Ганна вийшла заміж, то Андрій
Цього року свекруха Світлани вирішила зібрати всю родину за святковим столом на Різдво, але до себе нікого не кликала, а до невістки всіх позвала, як робила це завжди. Світлані вже набридло це, та й грошей немає, тому вирішила в свекрухи попросити 3 тисячі гривень і на кухні їй допомогти. – Ні, ні і ні! Я вже відпрацювала своє за стільки років. Зараз я на пенсії, грошей у мене немає, та і працювати в мої роки важко, я відпочивати буду
Так вже повелося, що майже кожне сімейне свято оберталося для Світлани серйозними розтратами. Вона купувала усі продукти, готувала чимало різних страв, намагаючись догодити всім, а мама чоловіка завжди
Мамо, тут ніякої хати немає, ніякого будівництва не велося – люди так в селі сказали. А дядько Роман з тіткою Поліною на твої гроші купили авто, а доньку навчатися відправили за кордон, – схвильовано говорив син Людмилі по телефону. – Та не може бути такого. Ти не там дивишся, – не вірила жінка. – Мамо, тобі весь час говорили не правду, а тут мені сусіди все розповіли, як є. – Збираюся, сину, їду, чекай мене там
Людмила Дмитрівна всоте перечитувала численні повідомлення від своїх сільських родичів. Роман та Поліна барвисто описували усі плюси сільського життя: і повітря чисте, і продукти натуральні, і тиша така,
А за що ви, мамо, збираєтеся жити? – зухвало запитала мене невістка, а я аж присіла. – Я ще е знаю. Але ж я до рідного сина приїхала, невже ви мені не вділите тарілку супу? – кажу. – Та чому не вділимо? Вділимо, звичайно. Тільки я хочу прояснити ситуацію. Ви ж не в гості на два тижні приїхали, а назавжди, як я розумію. Чи не так? Я навіть не знала, що їй відповісти, і поки збиралася з думками, невістка мені наказала завтра ж іти у пенсійний фонд і з’ясовувати, на що я можу претендувати, бо утримувати мене вони не збираються
– А за що ви, мамо, збираєтеся жити? – зухвало запитала мене невістка, а я аж присіла. – Я ще е знаю. Але ж я до рідного сина
От і грудень вже. Як же Мар’яна не любить цей місяць, адже в сім’ї її сестри одні дні народження: 9 грудня – у старшого сина, 12 – у меншого, 20 – у чоловіка, а 23 грудня – день народження у самої Тетяни. Сестра живе заможно, з подарунками їй догодити важко. Цього місяця Мар’яна постійно залазить в великі борги. Але найгірше навіть не це, найгірше – докори мами
Іноді дуже важко бути бідним серед своїх заможних родичів. Є чимало таких випадків, коли багата родина просто забуває про тих, кому не так пощастило в житті в матеріальному
Не знаю, хто придумав, що гроші – не головне, але я все життя про них лише і думаю. Гроші, гроші, гроші… Коли їх немає – це страшно, а коли вони є – теж не набагато краще, адже їх так складно правильно поділити, а особливо між дітьми. Я ж думала, що як грошей зароблю, то буду і сама щасливішою, і дітей своїх щасливими зроблю, але в підсумку все вийшло зовсім не так
Не знаю, хто придумав, що гроші – не головне, але я все життя про них лише і думаю. Гроші, гроші, гроші… Коли їх немає – це страшно, а

You cannot copy content of this page