Життєві історії
Надвечір’я у Звенигородці видалося парким, наче саме повітря втомилося від денної спеки й тепер нерухомо зависло над садками, густо напоєне ароматами матіоли та стиглих яблук. Оксана стояла біля
— Людо, ну ти чого там так довго порпаєшся? — Степан зазирнув у кімнату й так невдоволено цокнув язиком, ніби вона не до свята готувалася, а знову забула
Олеся дізналася про великі плани родини випадково — через тонку стіну між кухнею та вітальнею. Тарас розмовляв по телефону з сестрою, а вона в цей час чистила овочі
Вечір у затишній вінницькій новобудові обіцяв бути звичайним, допоки Катерина не переступила поріг власного житла. Вона опустила на підлогу важкі паперові пакети з продуктами, з яких зрадливо визирав
— Ти взагалі розумієш, що без тебе вдома все розвалюється? — голос Вадима пролунав так різко, що в Марії здригнулася рука, яка тримала мокру чашку. — Ти хоч
Вечірній Київ за вікном багатоповерхівки на Позняках нагадував розсипане намисто: тисячі вогнів автівок, що застрягли у вічних заторах, мерехтіння вивісок супермаркетів та тьмяне світло у вікнах сусідніх будинків.
Ганна дивилася на купу картатих сумок, що вже впевнено займали місце в коридорі і не розуміла, що тепер з цим робити. Валентина Петрівна не просто приїхала — вона
Телефон на тумбочці завібрував, порушуючи тишу недільного ранку в елітному київському новобуді. Олена потягнулася до нього, але крізь залишки сну зрозуміла — звук не її. Це телефон Олега.
Надвечір’я у Звенигородці видалося парким. Повітря було настілко густим від пахощів матіоли та липи, що його, здавалося, можна було відчути. Оксана стояла біля вікна своєї охайної кухні, стискаючи
Коли Христина вийшла з ванної і побачила свекруху, яка повільно вела пальцем по верхній частині шафи в передпокої, вона зрозуміла — вечір перестане бути спокійним. — Ну що