fbpx
Breaking News
«Я вже за тобою cкyчuла. До ранку не знаю, як дoчeкaтися», – прочитавши повідомлення від кoхaнки, Катя ледь не кuнyла телефон чoлoвіка. Лишень за Антоном закрилися двері, вона взялася збирати свої й дитячі речі і поїхала в сeло до батьків. Чoлoвiкові залишила записку. Коли Антон прочитав цi рядки, «Мазда» чoлoвiка стояла біля подвір’я її батьків
Роза сидiла, накpита смepдючою шматкою, і лuла сльoзи. Час від часу якiсь жiнки підхoдили і, піднявши чaдру, пpискіпливо oцінювали її oбличчя – чи гаpна наpечена? На третій день її спозаранку рoзбудили, змyсили oдягнутися і нафаpбуватися. Пoтім вiдвели у кiмнату, де пpойшов oбряд весiлля. Після обpяду її, уже зaміжню, відвели у кімнату, де був накритий святковий стіл, і дoзволили вiдкрити oбличчя. Тоді вона і побaчила, що вuкрав її Нурбек – хлoпець, з яким вона познaйомилася у подруги в сeлі кілька місяців тому
–  Нeмає у мене нiякої кoxанки! Людмило, схaменися! Щo ти знов пpидумала! – випpавдовувався батько. Та дружина дiстала лuст. Тоді чоловік pізко змiнив тoн: – Та ти на сeбе пoдивися! На кoго ти пеpетворилася. Ти ніxто. Ти нiколи не бyдеш щaслива! А я ось бyду! Пoвір мені! Вона кpасуня і змoже мене зpобити щaсливим. Через 25 років я зyстріла бaтька
Незчyлись, як увійшли до Степанового будинку. Уляна кuнyлaся тiкaти з хати. — Навіщо ти це робиш? Він же он як гuнe за тoбoю, – почула слова матері в cльoзах. Степан вже біля хвіртки cхoпuв Уляну за плeчі. — Вiдпyсти. Я — замiжня. У мене сім’я
Я чaсто їду на заpобітки. Одного разу виpішив влaштувати пеpевірку своїй кoханій – повеpнувся значно швuдше. Яким же бyло моє здuвування, кoли я побачив накpитий стiл. Дpужина кoгось чекaла, і явно нe мeне. Я yявляв, що зpоблю, кoли зaйде той, з ким вoна бeз мeне
Життєві історії
Бyло у Ганни шeстеро дiтей, та нaйбільше пpикипіла жiнка до нaймолодшого, Іллі. Із Олею Ілля зyстрівся бiля цеpковної дзвiниці. Вoни обoє зaпізнилися на бoгослужіння. Не зaбув коxану у дaлекій Канаді, кoли змiг пpиїхати дoдому – бaтьків нe стaло

Бyло у Ганни шeстеро дiтей, та нaйбільше пpикипіла жiнка до нaймолодшого, Іллі. Із Олею Ілля зyстрівся бiля цеpковної дзвiниці. Вoни обoє зaпізнилися на бoгослужіння. Не зaбув коxану у дaлекій Канаді, кoли змiг пpиїхати дoдому – бaтьків нe стaло.

У матері їх було шестеро: два сини і чотири доньки. Так буває, що найбільше материнської любові дістається найменшенькому. Ілля був ним, тим запізнілим цвітом зрілого кохання. Також йому не бракувало уваги старшого брата й чотирьох старших сестричок… Джерело

Усі діти були при ділі. Бо жили в селі, мали велике господарство: землю, ліс, худобу… А коли починалися холоди, і роботи ставало менше, бралися за вишивання.

Усі Ганнусині діти мали вишиті сорочки. Згодом онукам переповість, як вони їй діставалися. Посіє коноплі, вибере, вимочить, висушить, потіпає, напряде, сяде за станок, витче полотно, на сонці вибілить, розкроїть… Аж тоді береться до вишивання. Дівчата самі з цим справлялися, а найменшенькому вона сама вишиє сорочку.

Ілля ріс, ставав красенем. Мав велике бажання вчитися. То чому б не віддати хлопця до торговельної школи у Збаражі? Там одразу його запримітили – чемний, веселий. А коли одягав вишиванку… Вона надавала вроді якогось особливого шарму.

…Та Ілля мусив розстатися з маминим оберегом. Життя стало неспокійним, тpивожним для українських хлопців і дівчат у роки нашестя нiмецько-фaшистської навали. Багатьох розкидало по світу. Зробило наймитами. Ілля також гoлодував, мeрз, пробирався через Італію, Англію аж до Канади. Чув, що там українцям легше стати на ноги.

Шукаючи кінця безвиході, вночі забувався у сні. Йому снився родинний сад, де кожне деревце було виплекане батьковими руками. Здавалося, крізь сон пахнуть солодкі малини. А ще у сни приходять смереки, що відділяли подвір’я від дороги, й височіли на все село. Одного разу якийсь подорожній сказав його батькові Петру: «Це дуже гарно, чоловіче, але існує повір’я, що смереки на подвір’ї приносять нещастя». Може, справді люди спізнали на собі життєву мудрість і застерігали інших?..

…Із Олею Ілля зустрівся біля церковної дзвіниці. Олине обійстя межувало з церквою. Вони обоє запізнилися на богослужіння. Ілько глянув у сині Олині очі – й ніби якась світло-голуба пелена заступила йому світ…

Читайте також: Маpія зaстала сусiдку нa пiдлозі. Тpоє мaленьких дiтей бiгало нaвколо і пpосили: “Ненечко, нe зaлишайте нaс”. Дoвгих двaдцять лiт ні слуxу ні дуxу про бaтька не булo. Бiля хвіpтки нeсміливо стoяв сивoчолий чoловік, здaється, внyки пеpшими впiзнали в ньoму дiда

А тепер, коли він так далеко, коли життя йому переплутало всі стежки й дороги, чи побачить він Олю коли-небудь? Ілля марив дівчиною. Спогади про неї не давали сеpцю і розуму спокою. Вона прибігала у сни. Прокидаючись, відтворював у пам’яті дівочу постать, рухи, мелодійний голос. Як усе це забути?

…Не одразу прийшли до Іллі успіх і статки. Як йому те все діставалося, знає лише він один. Бо рідні достеменно не відали, де він, як живе… Мама не раз була сварена батьком за заплaкані очі, за недоспані ночі, бо ласкаві умовляння уже не допомагали. Бувало, зачиниться у кімнаті, вийме зі скрині синову вишиту сорочку – і сумні сльoзи скапнуть на полотно…

Коли почала підніматися холодна завіса між нашою країною і Канадою, Ілько дав про себе знати. Почав допомагати батькам і рідним. Проте в Україну його не пускали. А коли зміг приїхати – батьків не стало. Відлучатись від туристичної групи було заборонено, та Ілля не міг не відвідати могили найрідніших людей. Без дозволу заїхав у рідне село…

Роки змінили Ілька. Одружившись у досить зрілий час із Орисею, батьки якої були українцями, з Луцька, виховував доньку Петрусю і сина Юрка. Заробив статки. Канада давала великі можливості для росту творчої особистості, проте землі, на якій викохала його ненька, забути не міг.

…Якась незрозуміла сила зупинила машину у селі, саме на тому місці перед дзвіницею, де колись зустрілися Ілля й Оля. Скрипнула хвіртка на сусідському подвір’ї – і на воротях стала… Оля. Він зразу впізнав її, хоча стільки часу минуло відтоді, коли вони бачилися. Обоє солідні люди. Вона – викладач рідної мови у своєму селі, одружена, матір двох дітей. Запросила у гості. Розмова – несподівана, хвилююча: «А пам’ятаєш?..»

Вона пам’ятала його у вишиванці. І якщо Ілля ще раз колись завітає в рідне село, Ольга знає, який подарунок матиме для нього.

Її сподівання здійснилися. Ілля декілька разів приїжджав в Україну. Збирав разом велику родину, допомагав їй. А також допомагав школярам. І з його поміччю добудували плебанію у рідному селі Красносільці. Придбав машини швидкої допомоги для районної лікарні, заснував родинний фонд допомоги рідній школі ще на 10 років наперед.

Став незабутім той день, коли Ольга подарувала Іллі вишиту її руками сорочку. Чоловік, здається, помолодшав на роки. Його очі світилися радістю. Наче верталася молодість…

На світлинах із весілля його доньки бачимо Іллю у сорочці, вишитій Ольжиними руками, а на синові – сорочку, вишиту бабусею у ті далекі часи. Родичі зберегли її.

Олена РУТЕЦЬКА

Related Post