У мене є молодша сестра Антоніна, моя мама вважає, що я маю їй допомагати. Робити це я не хочу, і на це є певні причини. Я старша за Тоню на шість років.
Коли я поступила в університет, а сестрі виповнилося одинадцять, ми втратили батька. Всі тоді шкодували Антоніну, а мені говорили, що мені простіше, бо я вже доросла. Тільки мені зовсім не було простіше. Я була дуже прив’язана до тата. А сестра навпаки завжди була ближче з мамою.
З сестрою стали носитися як з кришталевою вазою. Тоні сходило з рук все – не дуже старанне навчання, неприбрана кімната, запізнення з прогулянок. А сестра дуже швидко зрозуміла, як це можна використовувати з користю для себе.
Я провчилася у вузі і поїхала підкорювати столицю. У рідному місті мене ніхто не тримав. Мама всю себе віддала сестрі, яка з кожним роком тільки нахабніла. Школу вона закінчувала абияк і тільки через те, що мама ходила і постійно просила педагогів поставити донечці хорошу оцінку.
У столиці я спочатку знімала кімнату в якоїсь бабусі, потім обжилася, поміняла роботу, стали знімати окрему квартиру. Коли я влаштувалася, мама стала мені надзвонювати, що сестрі треба поступати, вона хоче вчитися в столиці. Забезпечити її житлом і допомогти з навчанням повинна була я. Мене такі перспективи не влаштовували, але мама була невблаганна – Антоніна хотіла в столицю.
Вони приїхали поступати разом, зупинилися у мене. Але сестра не поступила навіть на платну форму, тому засмучені вони поїхали додому, а я зітхнула вільно.
Вчитися сестра пішла в якийсь місцевий вуз – філія якогось філії, але мене не цікавило, що у неї там відбувається. Якраз в цей час я планувала своє весілля, Ігор зробив мені пропозицію.
Коли я повідомила мамі, що збираюся заміж, перше, що я почула були поздоровлення, а заяву про те, що допомогти грошима вона не зможе, тому що всі гроші йдуть на навчання сестри. Тож не дивно, насправді. Я і не розраховувала. Ми з Ігорем взагалі не розраховували на допомогу батьків, організовуючи і оплачуючи весілля самі.
Поки я готувалася до весілля, мама мені зателефонувала і повідомила, що так сталося, що Антоніна чекає дитину і що я повинна скасувати весілля.
– Ну як ти не розумієш! У Антоніни буде дитина, стільки всього треба купити, а я одна на свою зарплату не впораюся. Потрібна допомога. Ти повинна скасувати весілля, тоді у тебе будуть вільні гроші, на них ми зможемо все купити.
Я сказала, що не збираюся нічого відміняти, тому на весіллі з мого боку не було нікого з родичів. Мене навіть по телефону ніхто з них не привітав.
Через два місяці мені подзвонила сестра і сказала, що мама потрапила в стаціонар. Я відразу поїхала до них. Маму я відвідувала, так непомітно ми помирилися. З того моменту почалися постійні дзвінки з проханнями допомогти грошима. Антоніні треба то, Антоніні треба це, а я ж в столиці живу, ми ж тут усі гроші лопатою гребемо. Я раз допомогла, другий, третій, а потім зрозуміла, що треба щось робити, від мене ж не відстануть.
Під час чергового маминого дзвінка я сказала, що у самих грошей немає, тому що нам зарплати зменшили. Ніби як самим майже не вистачає на життя. Сестра між тим народила, потік прохань відновився. Я ще кілька разів допомогла, зробивши подарунок племінниці, а потім знову сказала, що грошей немає. Говорити неправду мамі не хотілося, але і тягнути сестру я теж не збиралася.
Якби їм взагалі грошей не вистачало, я б допомогла, але тут справа в тому, що сестрі потрібні були дорогі речі. Айфон, наприклад, або коляска за двадцять тисяч. Одяг і собі, і дитині, вона теж вибирала не найдешевший.
Я мамі говорила, що це все надмірності, але вона мене не слухала, а як робот повторювала за сестрою, що вони занадто бідні, щоб купувати речі на один раз. Ну а я занадто бідна, щоб здійснювати всі забаганки сестри.
Ми з чоловіком самі не шикували особливо, але купили машину, зробили ремонт в квартирі, збирали на розширення житлоплощі, періодично їздили відпочивати. Щоб у мами не виникало питань, я говорила, що це все в кредит. Типу, грошей немає, але жити-то хочеться зараз.
Прикро, що доводиться говорити неправду, але це єдиний спосіб зберігати з мамою стосунки і не бути для сестри постійним спонсором. На свята ми з чоловіком даруємо їм хороші дорогі подарунки, іноді я підкидаю грошей, але не в тих обсягах, які вимагає сестра.
Ось буквально вчора вона зателефонувала, і попросила, щоб я скинула їй на карточку 10 тисяч гривень, бо вона знайшла для себе гарний пуховик на зиму. Я подумала, відправила сестрі 3 тисячі, а за гроші, які залишилися, купила собі верхній одяг. Вважаю, що я все правильно зробила.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
