Буквально перед моїм весіллям якось неочікувано виплило багато проблем. Тому я дуже хвилювалася, не була впевнена, чи зможуть мої батьки домовитися з майбутніми сватами про все і дійти згоди в організації весілля.

Народилася і виросла я в селі, яке знаходиться майже за сто кілометрів від обласного центру. В сім’ї я молодша донька.

Моя старша сестра два роки тому поїхала на роботу за кордон, добре влаштувалася і вирішила залишитися там. Батьки, звичайно, були дуже проти, адже для неї вони вже збудували добротний будинок, який зараз пусткою стоїть на нашому подвір’ї.

Мені теж вони почали будувати будинок, вже витягнули коробку, вставили вікна, накрили дах. Практично, залишилося лише ремонт в кімнатах зробити. То ж батьки щиро сподівалися, що хоч молодша донька залишиться жити біля них.

Але я поїхала в обласний центр, там зустріла Валерія. Він був єдиним сином у своїх батьків. Жили вони на околиці міста у власному великому двоповерховому будинку.

Як потім я довідалася, цей будинок його батьки будували пів життя, всю душу в нього вклали, то ж навіть не уявляли, що син не буде жити з ними.

Сватання у нас не задалося, кожна сторона відстоювала свою думку. Мої батьки говорили, що після весілля ми маємо жити з ними, а сваха навіть чути про це не хотіла, адже вважала, що жити в обласному центрі значно зручніше і комфортніше.

Вона сказала, що в село свого сина не пустить, чим образила моїх батьків. Моя мама з татом пояснювали, що з ними ми будемо жити самі, у своєму будинку, окремо.

А батьки мого нареченого пропонують життя нехай в місті, але разом. Тому не зрозуміло, чи зможуть вони зжитися з невісткою на одній кухні, тому не відомо, що краще.

Після весілля я таки пішла в невістки, чоловік наполіг. Але життя з свекрухою відразу не заладилося, як і слід було цього чекати.

Все, що я робила, дуже не подобалося батькам мого чоловіка, вони лише те й робили, що постійно дорікали мені у всьому. Хоча в свої 25 я вже займала керівну посаду на роботі, і без проблем завдяки своїм навикам знайшла роботу в новому місті.

Ми прожили разом шість місяців, але спокою і взаєморозуміння в родині не було. Будинок у свекрів двоповерховий, якось я запропонувала їм віддати їм другий поверх і дозволити зробити окремий вхід. Але вони на це не погодилися, особливо проти був свекор.

Найгірше почалося, коли прийшла зима. Свій великий будинок свекри практично не опалювали, економили, як могли, бо це ж які великі гроші треба платити за газ.

Я промерзла у них майже всю зиму, щиро не розуміючи, навіщо будувати такий великий будинок, який потім важко буде обігріти. У нас вдома, будиночок хоч і був значно менший, але завжди теплий.

Одного разу я включила в своїй кімнаті обігрівач і це побачив свекор. Він негайно його виключив і сказав, що я ще тут не господиня і не маю права робити, що заманеться. Прикро було це чути, адже щомісяця вона справно давала свекрам половину грошей на оплачування комунальних послуг.

На наступний день я зателефонувала ріелтору і попросила знайти квартиру. Чоловікові сказала – якщо він хоче зберегти сім’ю, має йти разом зі мною на квартиру.

Чоловік погодився, але без особливого ентузіазму. Свекруха після цього відразу припинила спілкування зі мною.

Жити на знімній квартирі було теж не просто. Валерій відмовився платити за оренду, мотивуючи це тим, що йому є де жити, і це я щось собі вигадую.

Через кілька місяців проживання на квартирі, я зрозуміла, що у нашого шлюбу немає майбутнього, тому я подала на розлучення. Але життя в місті мені дуже сподобалося, я відчула, що тут є значно більше перспектив.

В село я повертатися не хотіла, попросила своїх батьків, щоб ті продали один з будинків, які вони збудували, і допомогли мені купити в місті квартиру.

Але батьки не захотіли. Вони все життя економили, щоб збудувати жило дітям. Ще й образилися на мене, що я не оцінила їхніх старань.

Я зрозуміла, що нічого доброго мене не чекає. Тому набрала номер своєї рідної сестри і сказала, щоб та шукала для мене роботу за кордоном.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.