fbpx
Життєві історії
Будинок ми збудували, але прожили в ньому разом всього два роки, бо чоловік пішов з сім’ї. Дім він залишив мені до повноліття дітей, а потім сказав, подивимося

З Миколою ми прожили 10 років, у шлюбі у нас народилося двоє дітей. Майже весь цей час ми будувалися, бо дуже хотіли мати власний будинок. Наші мрії збулися – спільними зусиллями дім було збудовано, але прожили в ньому разом ми всього два роки.

А потім чоловік мені зізнався, що любить іншу, і пішов із сім’ї. Будинок він залишив мені до повноліття дітей, а потім сказав, подивимося.

Мені довелося взяти себе в руки заради дітей, жили ми тільки на мою зарплату, чоловік аліменти не платив, сказав, що з мене досить і того, що він залишив мені будинок. Допомоги від родичів теж не було, у мене тільки сестра, та й та живе в іншому місті.

– Нічого, викрутишся, – заявила свекруха, – будинок тобі залишився, тож дах над головою у тебе є. Скажи дякую, що мій син такий добрий.

На розлучення чоловік не подавав, а мені просто не було коли: двоє дітей, робота в спробах хоч якось заробити трохи грошей. Свекруха зустрічалася з онуками щомісяця, водила їх в кіно чи парк, іноді вона приносила дітям фрукти.

Тато дітей від участі у їхньому вихованні усунувся. Заявив, що в нього тепер будуть інші діти. Так ми і прожили з дітьми три роки, ледве зводячи кінці з кінцями.

Розлучилися ми після дзвінка свекрухи, вона мені повідомила, що у Миколи буде дитина. Тому я мала піти до суду і подати на розлучення. Іншого виходу у мене не було, я добре розуміла, що чоловіка вже не поверну, тому зробила так, як сказала свекруха.

Десь приблизно рік я про них нічого не чула, а потім знову був дзвінок від свекрухи. Вона мені повідомила, що Микола занедужав, все дуже серйозно, дружина його приймати і обходжувати не хоче, тому із стаціонару маю його забрати до себе я.

– Ти маєш доглядати його, – заявила мені мама чоловіка. – Ти йому шлюбна дружина, яка обіцяла бути з ним і в радості, і в горі, ти зобов’язана! Та й будинок він тобі залишив, тому ти мусиш.

Я відповіла свекрусі, що мій обов’язок, як дружини, закінчився в той момент, коли її син пішов, не озираючись, від мене та наших дітей. Його не хвилювало, як весь цей час ми жили.

– У Миколи є ще й рідна мама, яка так любить свого синочка, – кажу їй.

Свекруха, звичайно, забрала сина з лікарні. Він хоч і важко, але йде на поправку. Тепер ходить колишня свекруха нашим містечком і розповідає всім, яка я недобра, відмовилася доглядати чоловіка, який зробив мені стільки добра.

І знаєте, багато хто її підтримує. Кивають співчутливо цій жінці – справжній матері. В очі мені говорять, що я вчинила непорядно. Хоча це саме я з дітьми не потрібна була чоловікові, коли він був здоровим.

Моя подруга радить продавати будинок і перебиратися подалі, сестра, яка живе в іншому місті кличе до себе. Напевно, я так і зроблю. Не впевнена, що після всього, що сталося, ми зможемо спокійно жити в одному містечку.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page