fbpx
Життєві історії
Брат зі мною про спадщину не говорить, мабуть, чекає, що мама все вирішить. Бабуся нам із братом залишила у спадок квартиру і невелику дачу. Все це належить розділити порівну, але родичі мені сказали, що свою частку я маю віддати братові

Кілька місяців тому не стало бабусі, яка нам із братом залишила у спадок квартиру і невелику дачу. Спадщину нам належить розділити порівну, але родичі мені сказали, що свою частку я маю віддати братові.

Мені 35 років, одружена, виховуємо сина. Нещодавно я вийшла із декрету. Ми з чоловіком усього досягали самі. У мене є молодший брат Олег, якому я маю віддати, на думку мами, свою половину.

Олег одружився рано, ще в університеті. У них з дружиною четверо дітей, чекають п’яту дитину. Я вже жила окремо, а брат із дружиною прийшли жити до мами. Поки брат доучувався, мати тягла молоду сім’ю сама. Допомоги вимагали і від мене, але я тільки влаштувалася працювати, тому допомагати мені не було з чого, майже вся зарплата йшла на оренду житла.

З чоловіком ми розписалися тихо, грошей на пишну урочистість не було. Мама привітала телефоном, навіть не прийшла на реєстрацію, бо допомагала невістці з дитиною. Мені було прикро, але виду я не подала. Навіть намагалася собі пояснити цей вчинок.

Коли не стало бабусі по материнській лінії, мамі у спадок від бабусі дісталася двокімнатна квартира, яку вона, не роздумуючи, переписала на Олега. Ми з чоловіком не розраховували на цю квартиру, але мені було образливо, що мати так розпорядилася. Знову все найкраще братові. Але мамина позиція була незаперечна – братові потрібніше.

Ми з чоловіком тоді готували документи, щоб взяти житло в кредит. З першим внеском допомогли батьки чоловіка та моя бабуся по батьковій лінії. Мама, коли дізналася, що мені бабуся дала грошей, влаштувала сцену, що бабуся мені грошей дала, а братові ні.

– Так і ти синові квартирку віддала, а я дочці допомогла. Як захотіла, так і розпорядилася, мої гроші, – відповіла тоді мамі бабуся.

Мені мама теж вселяла, що я повинна поділитися з братом. А брат сам не поспішав щось змінювати, працював на роботі, отримував, правда, небагато, але й тут мама сина підтримувала. Брата і його сімейство підтримувала фінансово і мама, і батьки дружини.

Ми взяли квартиру в кредит. Чоловік знайшов прибуткову, але дуже напружену роботу, ми через його відрядження іноді по пів року не бачилися. Але дуже швидко розплатилися за іпотеку, навіть машину купили. Зараз він змінив роботу на спокійнішу, нехай платять менше, зате він проводить час зі мною та сином.

Мамі було все важче допомагати братові. А він усе так і сидів на своїй маленькій зарплаті, живучи з дружиною та дітьми у двійці. Ні про яку іпотеку не могло бути мови, на його зарплату її ніхто їм просто не дасть.

Коли не стало бабусі по батькові, з’ясувалося, що своє майно вона поділила між мною та братом. Для нас це була непогана підмога, ми збиралися брати ще одну квартиру в кредит, щоб у сина в майбутньому теж було своє житло. Але мама сказала, що я й так дуже добре живу, а от братові, як і завжди, потрібна допомога.

– Ну що тобі з половини тієї двійки? А ось брат продасть обидві квартири та зможе нарешті облаштуватись, – переконувала мене мама.

Я твердо сказала, що братові і так вистачить подарунків, своєю спадщиною мама вже розпорядилася, нікого не спитала. Тепер я хочу розпорядитись своєю.

Брат зі мною поки що з приводу квартири не розмовляв, мабуть, чекає, що мама все вирішить. Але максимум, що я можу для них зробити, це відмовитися від частки на дачі, там більше морок, ніж користі. Нехай займається, але на цьому все.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page