Дружина мого брата таке придумала, що я відійти досі не можу.
Вона хоче, щоб мама продала свій будинок, бо їм не вистачає на розширення житлоплощі.
Я відразу сказала, що я проти, але брат з невісткою не відступають, боюся, що вони таки переконають маму зробити цей неправильний крок.
Мамі нашій 68 років. Вона давно на пенсії, живе в селі одна, хоча будинок доволі великий.
Дім цей в свій час збудував мій батько. Робив він все з розрахунку, що сім’я у нас велика, тому і будинок має бути великий.
Батько щиро сподівався, що хтось з нас залишиться в селі.
Але ніхто не захотів залишатися, бо ні я, ні брат не бачили там перспектив.
Я закінчила школу, поїхала поступати в університет, а через два роки поступив і брат.
Після закінчення навчання ми знайшли роботу в місті, тому додому ніхто з нас не повернувся.
Ми обоє створили свої сім’ї, нам навіть вдалося придбати нехай невелике, але своє житло.
Одним словом, у нас все добре. Батьки нам завжди допомагали, намагалися давати обом однаково.
Коли не стало батька, мама дуже засумувала. Просила, щоб хтось з нас переїжджав до неї в село.
Але ні я, ні брат цього зробити не могли, бо наше життя було повністю зав’язане в місті.
Але в кінці кожного тижня я їду на вихідні в село до мами – не так допомогти, як поговорити з нею.
З домашньою роботою вона сама справляється, а от спілкування з дітьми і внуками їй дуже бракує.
То ж ми з чоловіком і дітьми беремо сумку гостинців і їдемо до мами.
Там на нас завжди чекає вже купа смачних страв, які мама спеціально готує до нашого приїзду.
А коли ми повертаємося назад, вона теж нас просто так не відпускає, лагодить нам дві сумки домашніх продуктів, хоча я і постійно кажу їй, що не треба так сильно про нас турбуватися.
Брат теж приїжджає, але значно рідше і завжди один. Його дружина Марина за 20 років шлюбу була у мами всього кілька разів.
Їй в селі не подобається, вона про це завжди прямо говорить.
А цього разу ще з понеділка мама стала нам телефонувати, що в суботу нас чекає у себе в селі.
Каже, що пора вже щось робити, бо весна йде повним ходом, а разом ми швиденько все зробимо і підготуємо город до посадки.
Ми з чоловіком і донькою відразу погодилися і приїхали ще в п’ятницю ввечері, щоб в суботу з самого ранку приступити до роботи.
Петро теж пообіцяв мамі, що буде.
Яке ж було наше здивування, коли в суботу зранку ми побачили разом з ним і Марину.
Але невістка на городі допомагати нам не стала, весь день вона робила вигляд, що порається на кухні.
Ну нехай, на її допомогу ми особливо і не розраховували.
Сіли ми ввечері за стіл, і тут невістка відразу почала питати про спадщину.
Виявляється, вони хочуть продати свою однокімнатну квартиру і купити собі трикімнатну, але грошей у них немає.
Мамин будинок в рівних частках належить нам трьом – мені, мамі і брату.
От Марина і придумала продати будинок і забрати частку, яка належить Петру.
Або повністю продати будинок, мені віддати мою частку, а маму в такому випадку вони заберуть до себе.
Звичайно, я проти цього. Цей будинок – мамин, і він їй потрібен, це її куточок на цій землі, де все зроблено з любов’ю, тому я не дозволю його зараз продавати.
Але брат з невісткою не відступають, постійно вигадують якісь казки, що мамі буде з ними легше жити, ніж тут одній.
Але знаючи свою невістку, щось я дуже в цьому сумніваюся.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
