Три роки тому мій брат одружився. Він щойно закінчив університет, батьки вмовляли його не поспішати, але брат відповів батькам, що розбереться сам. І одружився.
На момент одруження невістка була студенткою, жила в гуртожитку, не працювала, бо поєднувати із навчанням було важко. Натомість весілля хотіла шикарного: сукня зі шлейфом, безліч гостей, виїзна реєстрація, професійна фотозйомка.
Батьки відразу попередили, що грошей на це не дадуть, бо не мають наміру витрачати таку суму на один день, коли у молодих за душею немає нічого. Але ось батьки нареченої теж вважали, що один раз дочку заміж видають, тому треба, щоб «все як у людей було». Тільки у самих грошей не було.
Брат вирішив, що весіллю бути, і взяв кредит у 100 тисяч гривень. Відсоток високий, банк сумнівний, у нормальному йому ніхто нічого б не схвалив. Батьки за голову схопилися, коли впізнали, але вже було пізно. А на всі поради брат відповідав, що розбереться сам.
Весілля зіграли, гроші витратили. Батьки нареченої подарували подушки, ковдри та чайний сервіз, а наші батьки – путівку в Італію. Молоді поїхали відпочити і стали жити. Проживали вони в орендованій квартирі, брат виплачував кредит, а його дружина закінчувала навчання.
Після закінчення університету невістка так на роботу і не влаштувалася, бо її вимоги не збігалися з реальністю, а брат залишився на голому окладі, якого не вистачало на житло, оплату кредиту та інші потреби. Тоді він попросився прожити у батьків.
Батьки мають трикімнатну квартиру, в якій на той момент жили мама, тато і я. В тому році я тільки закінчила університет і влаштувалася на роботу. Батьки братові не відмовили, дали притулок йому з невісткою. Було вирішено, що з молодих гроші на комуналку та спільні потреби не братимуться, а все зароблене брат вкладатиме в погашення свого кредиту на весілля.
Невістка цілими днями сиділа в квартирі, по дому вона нічого не робила. Взагалі нічого, навіть сміття винести їй було складно. Мама спочатку її виправдовувала, що їй потрібен час, щоб звикнути до нової обстановки. Я приходила з роботи раніше за батьків, тому мити посуд і готувати вечерю доводилося в основному мені.
– Поговори з дружиною, нехай хоч щось робить по дому, – попросила я брата, але він мені відповів, що його дружина не буде працювати за всіх.
Мені такий розклад зовсім не подобався. На цьому ґрунті ми з братом посперечалися. Батьки зайняли тоді нейтральну позицію, не хотіли псувати стосунки.
Ще за кілька місяців невістка все-таки влаштувалася працювати. Почала невдоволення висловлювати, що в них з братом кімната менша за мою, а їх взагалі-то двоє, що у свої вихідні вона, працююча людина, хоче поспати, а не слухати пилосос. Хоча прибирання ми з мамою починали години на два дні. Хто ж винен, що вони з братом можуть спати до вечора.
– А ти тут не командуй, це і моя квартира теж, – якось у черговій суперечці заявив брат.
Це треба вміти так жити – майже два роки у квартирі, і жодного разу не взяти участь у прибиранні. Навіть на думку не спадало їй допомогти, а коли я сама сказала, що непогано було б їй підключитися, то вона побігла братові скаржитися.
– Це не твоя квартира, це моя квартира і татова, ми на неї самі заробили, – несподівано втрутилася мама. – Твоя квартира буде, коли ти на неї заробиш та купиш. А поки що ви тут гості.
Тато поцікавився, як просувається виплата кредиту, адже тепер працюють і брат, та його дружина. За такий час можна було вже віддати хоча б частину боргу, при тому, що живуть молоді на всьому готовенькому. Брат щось невиразне пробурчав, але тато зажадав конкретнішої відповіді.
Виявилось, що ніхто нічого понаднормово не закриває. Платять звичайний щомісячний платіж, а решту грошей витрачають.
– А що, нам тепер відмовитися від усього? – бурчала була невістка, але під поглядом мами замовкла.
– Можете не відмовлятися, але і жити тут на всьому готовому не будете. Занадто добре влаштувалися – ні за що не платите, живете на втіху, ще й нічого допомагати не хочете. Тиждень вам на пошук житла та переїзд, – заявила мама, а в моїй душі розцвіла весна.
Брат пробував щось доводити батькам, але й їх уже допекло спільне проживання.
– Ми думали, що допомагаємо синові у складній ситуації. А син сам вліз нам на шию, ще й дружину туди посадив. Ні сорому у вас, ні совісті. Дочка теж з нами живе, але вона і за комуналку платить, і продукти купує, і по дому допомагає, а ви вирішили просто скористатися нашою гостинністю.
Брат із дружиною з’їхали від нас, на мене вони образилися найбільше. Але чи було за що?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
