Мій брат давно живе в Німеччині. За багато років там купив квартиру, автомобіль, у них дружиною вже й двоє діток там. Щасливий, каже що йому там добре.
А я з Дмитром жили з мамою в Одесі, тата мого не стало багато років тому. Трикімнатна квартира, місця всім вистачало: в одній кімнаті мама, в іншій ми з чоловіком, а в третій – наш син.
Ми з братом і його дружиною багато раз мали між собою розмову, що їм нічого не потрібно, вони гарно обоє заробляють там, вже обжилися, життям задоволені. Тому батьківська квартира мала залишитися нам, адже я доглянула тата, і маму доглядаю зараз, їй 73 роки.
Та відколи почалася війна, брат постійно дзвонить мамі, і каже, що забере її до себе, щоб вона не хвилювалася, коли чує вибухи. Мама моя дійсно хвилюється зараз багато, але у нас все спокійно загалом, якщо не дивитися телевізора, то старенька людина може спати спокійно. За мамою ми добре доглядаємо, завжди заспокоюю її.
А останнім часом, після розмов з братом, мама щодня по 10 разів говорить, що поїде в Німеччину до сина з невісткою, їй там добре буде і медицина там краща, так їй говорив син.
Я пояснювала мамі, що ніхто її там особливо не чекає, це на словах лише добре їй там. Невістка – чужа їй людина і наглядати за нею не буде, так як я. На чужині дуже важко і я впевнена, що вже через місяць мама буде проситися додому назад.
Вона наче погоджується зі мною. Та як тільки вона поговорить з братом, знову мені береться за своє.
Я вже втомилася, кажу: хочеш – їдь, бо я вже сил не маю. І тут мама мені каже, що брат наполягав, щоб перед тим, як їхати до нього, то варто продати квартиру, щоб мама свою частку віддала йому.
Я була дуже здивована і засмучена. Ну як тут квартиру цю продати? У нас домовленість була, що вона моя, ми вже і ремонт робили тут і батьків я доглядала. Та й ситуація така важка в країні, що мені лише копійки за неї дадуть. А що я куплю за свою частину, у мене ж сім’я?
Я відразу набрала брата, сказала йому усе, що було на душі.
Тепер він на мене ображений, каже, що хотів як краще, але щоб і мама мала гроші свої. Мама не хоче навіть розмовляти зі мною, винує мене у всьому, що я не пустила її за кордон, а її там добре було б і з сином її посварила.
Я розумію, що вона людина старенька, але вона так втомила мене, що я вже погодилася б на все. Але чи правильно вчиню, коли дам волю своїм почуттям.