Свого брата я завжди дуже любила, і попереджала, щоб він не робив помилок з грошима і майном, бо його сімейка мені з самого початку дивною здалася. Але Ігор мене завжди заспокоював, що у нього все під контролем.
З дому брат рано пішов, поїхав в райцентр вчитися в училище, а потім там влаштувався на роботу.
Я заміж першою вийшла. Ігор тоді зробив мені великий подарунок – відмовився від своєї частини в батьківському будинку на мою користь.
– Не хочу, сестричко, щоб тобі чоловік дорікав, що працює не на своє, – сказав Ігор. – Тепер весь будинок ваш, тому господарюйте, а я і так додому не планував вертатися.
Потім Ігор почав їздити на заробітки, і став непогано заробляти. Я за нього дуже тішилася.
А одного разу він приїхав додому, і сказав, що буде одружуватися. Запитав, чи можна наречену в суботу привезти.
Звичайно, я погодилася. Відколи наших батьків не стало, я для нього найрідніша людина, і йому була дуже важливою моя думка.
Я раділа за брата, накрила стіл і чекала з нетерпінням на свою майбутню родичку. Дуже сподівалася, що ми з нею подружимося.
Але коли я побачила цю Світлану, то відразу зрозуміла, що дружби у нас не вийде. Вона вже при першій зустрічі поводила себе зверхньо і надмірно.
Я хоч і засмутилася, та вирішила брату нічого не говорити. А навіщо? Він її любить, значить, все у них і без мене буде добре.
Після весілля Ігор пішов жити до дружини. Світлана – єдина донька у своїх батьків, тому вони її вирішили біля себе тримати.
А коли ще побачили, що зять вміє заробити гроші, то наполягли на тому, що, мовляв, живемо всі разом, але будинок треба робити більшим.
І Ігор став вкладатися в будівництво будинку. Мене насторожував той факт, що там йому нічого не належало, він навіть прописаний у них не був, тому просто вкладався в чуже.
Брату я натякала, що треба бути обачнішим, але він мене не слухав.
Коли їхня єдина донечка підросла, Ігор купив квартиру, і відразу оформив її на неї. Тобто, знову собі нічого не залишив про всяк випадок.
Закінчилася ця історія дуже сумно. Нещодавно Світлана сказала, що їде за кордон до доньки, а з Ігорем розлучається. І попросила його звільнити будинок, який досі належить її батькам.
Брат прийшов до нас в минулий понеділок, мав з собою всього дві валізи. Це весь пожиток за 25 років сімейного життя.
Ігор просить, щоб я дозволила йому пожити у нас хоча б в літній кухні. А потім він знову почне їздити на заробітки, і купить собі житло.
Звичайно, брата я на вулицю не вижену. Прийняла, і не в літню кухню, а кімнату окрему в нашому будинку йому виділила.
Чоловік мій мене підтримав, він не проти, щоб Ігор жив у нас.
Але проти виявилася моя донька. Вона заміж виходить, і думала зятя додому привести, а тут ще дядько.
– У нього своя донька є, от вона нехай і думає про батька, – обурюється моя Марина.
Я розумію, що правду вона каже, але що я можу вдіяти, як племінниця виросла такою ж, як і її мати – черствою і корисливою?
Одним словом, ситуація неприємна, а як її вирішити, я не знаю.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
