fbpx
Життєві історії
Брат одружився і привів молоду дружину до нас додому. Леся допомагала мамі в городі, так як сама була родом з села. Якось до нас в гості приїхала її мама. Вона почала нас дивувати практично з початку свого приїзду. Жінка вела себе так, ніби вона в себе вдома. Ми були трохи ошелешені її поведінкою. Потім вона оголосила, що тепер теж буде жити з нами. Мама їх всіх виставила за двері, тепер брат з нами не хоче спілкуватися

Ми живемо в селі і маємо невеликий, але красивий власний будинок. Мій брат Мирон привів свою дружину до нас. Він – власник частини будинку, як і ми з мамою. Леся, дружина брата, здалася нам скромною і милою дівчиною. Вона усіма силами намагалася нам сподобатися і з радістю розділила з нами домашні обов’язки в плані прибирання – харчуватися молода сім’я вирішила окремо.

Леся допомагала мамі в городі, сама, її ніхто не просив і не змушував. Вона виросла в сільській місцевості, так що для неї така робота була звичною. Весною вони з мамою весь город разом посадили. Від весілля Леся з Мироном відмовилися – вирішили не вкладати купу грошей в нікуди. Єдине – вона взяла сукню напрокат і вони зробили красиву фотосесію. Леся мені подобалася. Брат поруч з нею світився, а мама не могла натішитися на те, як їй пощастило з невісткою.

Але тішилися ми недовго. Нещодавно Леся оголосила, що чекає дитину і до нас в гості, підтримати дочку, приїхала її мама, Галина Федорівна. До зустрічі з свахою мама готувалася грунтовно, так як вони досі ще були не знайомі. Ми її зустріли, як годиться. Накрили стіл, приготували кімнату. Ми з мамою чомусь подумали, що Леся пішла характером у свою маму, і чекали в гості пристойну скромну жінку.

Але мама нашої невістки почала нас дивувати практично з початку свого приїзду. Жінка вела себе так, ніби вона в себе вдома. Ми були трохи ошелешені її поведінкою. Але якщо не звертати увагу на відсутність манер, то вечір пройшов цілком вдало. Після вечері, Леся пішла про щось говорити зі своєю мамою. Я помила посуд, прибрала кухню і пішла спати. Але до своєї спальні я не дійшла – мене перехопила Галина Федорівна.

Вона була трохи нетверезою і вирішила сказати мені все, що вона про нас думає.

– Ви що думали, – почала вона, – якщо дівчина із села, то її захистити нікому? А ось помилилися, родичі!

А далі вона мені сказала, що тепер я тут «ніхто», тому що в дім в’їхала господиня, тобто її донька. Я розгубилася і отетеріла, не розуміла, що взагалі відбувається. На нашу розмову на підвищених тонах прибігла моя мама, слідом – Мирон. Лесі не було видно.

– Що тут відбувається? – запитала мама.

І тут Галина Федорівна переключилася на маму, і почала звинувачувати її в тому, що невістка у нас забагато працює. Що ми самі нічого не робимо, а всю роботу звалили на плечі її донечки.

– Леся більше нічого робити не буде. Самі собі періть, прибирайте і готуйте. Значить так: я залишаюся! А то ви мені тут донечку зовсім загубите.

Виговоривши все це, Галина Федорівна пішла в кімнату до Лесі. А ми з мамою дивились на Мирона з німим запитанням.

– Я сам не знаю, що сталося. Піду, з Лесею поговорю, – брат і справді сам нічого не розумів.

Ми з мамою спустилися на кухню, вона поставила чайник, сіла і зітхнула. Ми обоє зрозуміли, що цю сімейку треба якнайшвидше випровадити з нашого дому. Адже жінка, яка вперше приїхала в гості, таке собі дозволяє!

У мене в голові не вкладалося – як у такої неприємної жінки могла вирости скромна Леся? Ми з мамою працюємо, брат ще вчиться, його Леся приїхала поступати – але не поступила, теж працювала. Від нас їй далеко було їздити – звільнилася, роботу ближче шукала. Ми з мамою вирішили допомогти молодим, тим більше – брату останній курс залишився. Так, вони готують окремо, але гроші на продукти даємо ми, адже вони обоє ще нічого не заробляють.

Підлога у нас вдома миється раз на тиждень, щодня – підмітається. Пере пральна машина. А посуд Леся миє тільки за собою і чоловіком. Чим вона могла так перепрацюватися? Ну, на городі тиждень попрацювала, але ж вона сама запропонувала свою допомогу.

Спустився брат з Лесею і тещею. Моя мама їм сказала, щоб вони збирали речі і з’їжджали з нашого дому. Мирон мовчав і тут, на наш подив, озвалася, як ми думали, скромна Леся:

– Нікуди я не піду, – твердо відповіла вона. – Мій чоловік – теж власник. І ми з мамою залишимося тут.

Але моя мама слухати їх не хотіла і на наступний ранок ми таки спровадили їх дружно геть з нашого будинку. Брат дуже образився. А через тиждень повернувся – виявляється, все, що їй було потрібно, це – житло. А коли вона зрозуміла, що цього не отримає, вигнала Мирона. Дитини теж ніякої не було, Леся все вигадала.

Мирон так і живе з нами, видно, що він досі сумує за дружиною, бо любив її по-справжньому. З нами брат майже не спілкується, мати переживає, відчуває себе винною. Але я так не думаю – ми просто вчасно відкрили наміри цих людей. І добре, що все так склалося, інакше не зрозуміло, чим би це все закінчилося. Тільки як це пояснити братові?

Фото ілюстративне.

facebook