fbpx
Життєві історії
Брат одружувався пізньою осінню. І ось – весільне фото, я так люблю цю фотографію! Вона висить у мене на найвиднішому місці. Біла фата, оберемок білосніжних хризантем, намисто з чеського кришталю, красива зачіска. А у брата густа чуприна, вуса і модна краватка. Після весілля брат привів дружину додому

Днями я зустріла у продуктовому магазині одну давню знайому, яка була подругою Оксани, дружини мого брата. Вона повідомила мені, що з родини Оксани вже нікого немає. Усі пішли… Навіть молодший брат Руслан. А сама Оксана має дві доньки, живе дуже бідно.

Я нічого не знала. Натомість у пам’яті попливли картини дитинства, коли мій брат повернувся з армії. Найдорожче, що маю з минулого життя – ці спогади.

Мій старший брат Іван – справжній красень, добрий, чуйний та веселий хлопець. Він захоплювався фотографією, рибалкою, писав вірші, чудово малював, багато читав. Допомагав убогим, літнім людям. Якось він закохався, але кохання закінчилося дуже сумно.

Наша мама працювала вчителем у школі, брат часто допомагав їй. То стенди навісити у кабінеті, то парти пофарбувати. Було йому 17 років, там він і придивився до Оксани, вона вчилася у випускному класі. Брат закохався у дівчину-красуню. Як потім я зрозуміла з розмов вдома, Оксана росла без матері в багатодітній сім’ї. Коли Оксані було 12 років, мама покинула їх.

Моя мати сподівалася, що почуття брата згаснуть. Іван пішов до армії, вона цьому навіть зраділа: думала, що так він швидше все забуде.

— Іван пише листи щодня, — хвалилася Оксана моїй мамі. Вона ще навчалася у школі, і добрі люди доносили: Оксана скаче на кожній дискотеці. Через два роки навесні Іван відразу з армії побіг не до мами, а до Оксани. Дізнавшись про це, мама заплакала – нічого не зробити.

Брат одружувався пізньою осінню. І ось – весільне фото, я так люблю цю фотографію! Вона висить у мене на найвиднішому місці. Біла фата, оберемок білосніжних хризантем, намисто з чеського кришталю, красива зачіска. А у брата густа чуприна, вуса і модна краватка. Після весілля брат привів дружину додому.

Одного разу Іван відправився на рибалку, мама відправила її до магазину. Дівчина ж пропала на три дні, а брат повернувся за годину. Машина в мороз не завелася, риболовля скасувалась. Стурбований брат оббіг усіх подруг Оксани, мобільних тоді не було. Вона ж як ні в чому не бувала ввечері у вівторок, її не було вдома з суботи.

Мій брат сподівався, що зможе змінити дівчинку з такої родини. Жалів її, був упевнений, що одного його кохання вистачить на двох. Переконався, що Оксана почне вчитися, народить дітей. Але моя мама повторювала: «Яблуко від яблуні не далеко падає». Вона відрізала від весільної фотографії Івана, а іншу частину викинула. Але я сховала одне фото до книги. Вони пішли жити в гуртожиток. Мама з ними більше не спілкувалася.

На відміну від мами, я вірила, що у брата з Оксаною все буде добре. Але результат історії виявився банальним. Брат почав заглядати у чарку, вона зачиняла його в кімнаті і йшла до подруг. Прожили вони так близько року, і брат повернувся додому. Я зберігала фото, воно мені дуже подобалося, але мати заборонила його показувати Івану.

Але брат ще довго не поспішав розлучатися, чекав, що все налагодиться. До нього дійшли чутки, що Оксана покинула роботу, почала вживати оковиту. З книги пропало їхнє весільне фото, але питати брата я не сміла.

Через п’ять років я випадково зустріла її на ринку. Виглядала вона не дуже добре. Глянула на мене скоса і сказала: «Твій брат приходив до мене нещодавно, казав, що все одно любить. Прогнала…». І пішла.

Ця картина так і стоїть сьогодні перед очима: викинуте на вітер життя, втрачені ілюзії та надії. І щемить моє серце від того, що нічого вже не повернути, що ця дівчинка мабуть, теж мріяла про щастя. Але чергові чутки донесли, що вона одружилася вдруге – не офіційно, народила дівчинку. Більше звісток про неї не було.

Іван дуже важко все це переживав, потім занедужав, і його не стало. Напередодні він наснився мені: сидів біля квітучої яблуні. А дерево стояло у центрі нашої з ним дитячої кімнати. Через рік брат знову наснився мені: «Давно не читала ти «Украдене щастя». На ранок я помчала на його квартиру, кинулася до книжкової шафи: весільне фото його з Оксаною знайшла саме в цій книзі.

Я гладила фотку: нарешті її знайшла! І в мене раптом виникла думка, а може варто знайти Оксану? Може, їй потрібна моя допомога? І зробити це заради пам’яті брата…

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page