А вже позавчора це все відбулося, ввечері! – поділилася якось зі мною знайома Галина. – Брат каже, прийшов з роботи, ну, пізно, як завжди, десь о 10-тій годині вечора, приблизно. Зазвичай дитина у них вже спить в цей час. А тут світло світиться в квартирі всюди, і сусідка-пенсіонерка по кімнаті ходить, їх сина на руках носить, не зрозуміло чому. У нього, звичайно, очі були дуже здивовані: “Добрий вечір! А ви у нас що робите, пані Тетяно? А де моя Іринка?
– Ірина – це дружина твого брата Андрія, я ж вірно розумію?
– Так, звичайно. Сусідка йому – Андрію, я сама нічого не зрозуміла. Ірина зараз, хвилин тридцять тому, постукала до мене в двері, попросила доглянути за дитиною деякий час – потрібно, каже, аптеку піти, щось потрібно там було їй купити. І пішла вона у своїх справах, ось немає її досі. Я вже, каже, хвилюватися трохи за неї почала, і Михайлик плаче, спати, напевно, хоче вже, добре, що ви прийшли. Він скучив за татом і за мамою.
Сусідка відразу пішла до себе, а Андрій, звичайно, взявся відразу телефонувати своїй дружині, вона швидко взяла телефон, мабуть, чекала дзвінка.
– Загалом, вона залишила дитину і поїхала до своєї матері, в село! – з нерозумінням розповідає Галина. – Заявила Андрієві: «Мені потрібно відпочити хоч кілька днів, я вже дуже втомилася!» Залишила дитину з сусідкою і вийшла просто з квартири перед самим приходом чоловіка. І все.
Ірині 27 років, чоловік її Андрій на 5 років старший за неї. Вісім місяців тому молоде подружжя стали батьками маленького синочка. Дитину хотіли і чекали обоє.
Проблема тільки в тому зараз, що допомоги з дитиною у Ірині немає зовсім, ніякої. Маленький хлопчик виключно ручний і вдень, і вночі. Він постійно потребує уваги, хоче, щоб його носили, щось йому розповідали, з рук зовсім не злазить.
– Ну і як я тобі допоможу з дитиною? – розводив руками, виправдовуючись, Андрій. – Я ж не можу годувати його за тебе, правда? Ось підросте, тоді я теж буду з ним сидіти, коли матиму вільну годину.
У те, що хто-небудь, крім неї, буде сидіти з дитиною, Ірина давно вже не вірить. За вісім місяців свого материнства вона відійшла від сина один раз – і то, їй потрібно було піти на огляд.
Їх синок в цей час був в машині з Андрієм і мирно спав в автокріслі, але чоловік все одно зателефонував дружині за пів години раз шість: «Ти де? Ну що там, скоро? Скільки ще? Давай швидше, він, здається, прокидається.»
З народженням дитини чоловік став працювати з раннього ранку до пізнього вечора, раніше такого не було. І якщо раніше, до декрету, вони взагалі не помічали побуту: щось робили разом, на щось закривали очі – то тепер пранням, прибиранням і дитиною займається лише сама Ірина одна, чоловік не допомагає ні крапельки їй ні в чому. Він заробляє гроші.
Ну так, звісно, потрібно віддати належне, заробляє Андрій досить добре, сім’я ні в чому не має потреби. І кредит зараз Андрій платить на сто відсотків сам. Але вдома він тепер тільки відпочиває і ні про який домашній побут навіть не думає.
Аж до того, що навіть пелюшку або підгузник подати не може – Ірині досить таки часто простіше встати та все взяти самій, що потрібно. Само собою, і вночі до дитини постає тільки Ірина – Андрій спить, йому ж завтра на роботу вставати, тому до дитини малої він вночі жодного разу не встав.
Від бабусь теж допомоги немає ніякої – мама Ірини живе досить далеко в селі, мати Андрія особливим завзяттям допомагати не хоче, хоча працює два через два дні і хоч іноді могла б приходити в гості.
Пару місяців назад Ірина щось почала говорити було про няню, ну або хоча б про помічницю по господарству. На цю її пропозицію Андрій відповів рішучою відмовою – чужа людина в будинку, при непрацюючій дружині, це якось вже зовсім занадто, на його думку.
При цьому порядок і смачну їжу він любить, останнім часом раз у раз став повчати дружину за те, що господарство ведеться не дуже добре. То там щось потрібно зробити, то в іншому місці виправити, то до вечора нічого не приготовлено, і доводиться їжу замовляти з кафе.
За день до від’їзду Ірини якраз Андрій влаштував їй подібне повчання: ванна брудна, їжа не готова знову, речі не попрасовані, гора білизни до стелі в кімнаті на дивані, як завжди, а дружина сидить нечесана в халаті, недоглянута і з невмитою дитиною на руках.
Дружина. молода мама, у підсумку на наступний день Ірина зібрала речі, залишила малу дитину на сусідку і пішла. Обіцяла, втім, повернутися через тиждень.
– Андрій їй по телефону говорить – ти чому, каже, дитину залишила, з собою не взяла? – розповідає Галина. – А вона йому: «А як би я тоді від сина відпочила?» Вона взагалі вважає, що нічого поганого не зробила, уявляєш? Дитину залишила під наглядом, не на вулиці, а вдома, а з хвилини на хвилину мав прийти Андрій з роботи. Сиди, каже, сам, ти батько. А нічого, що йому на роботу завтра? Що він в сім’ї один годувальник, якщо він не працюватиме і не виплатить кредит, вони всі втрьох завтра залишаться просто без нічого? Хіба можна бути такою безвідповідальною?
Андрій зібрав на допомогу з дитиною свою матір та сестру. У Галини самої півторарічна дитина, і сидіти з двома малюками такого віку ох як непросто. Дитину брата Галина почала годувати дитячою сумішшю.
Андрій взагалі не знає, чим і як годувати і що робити з дитиною. Але в цьому теж, за його словами, винна лише сама Ірина. Знає ж, що чоловік нічого про дитину не знає. Як вона могла ось так залишити малюка? Це ж цілий тиждень її не буде!
Галина стала скаржитися на невістку. Але хіба вона зробила щось не правильно? Як довести чоловікові, що сидіти з малою дитиною одній дуже важко?
Фото ілюстративне.
