Брат до нас приїжджав дуже рідко, адже велика відстань давалася взнаки. Проте, моя мама кілька разів на місяць збирала повні сумки продуктів, сідала в поїзд і їхала до свого старшого сина, бо хотіла їм трохи допомогти. Не знаю, чому, але сім’я брата жила дуже бідно, у них з дружиною єдина донька, Ніна, але племінниця вийшла заміж, і народила трьох діток. Тому моя мама так і старалася їм допомогти. На жаль, Василя не стало 6 років тому. Моя мама тоді ще більше перейнялася долею Ніни і її дітей, адже від неї пішов чоловік, і там біда повна. Мама відкладала пенсію, продавала на ринку домашні продукти, і гроші всі везла Ніні. Я не мав нічого проти, бо ми добре живемо. А от мою дружину це дуже дратувало, вона вважала, що ми живемо біля мами, отже, мама має допомагати нам

У моїй родині склалася дуже неоднозначна ситуація. І я не знаю, як правильно вчинити, щоб і по-совісті було, і щоб з дружиною зберегти добрі стосунки.

Нещодавно не стало моєї мами, все сталося настільки раптово, що ми всі просто ошелешені. Мамі було всього 72.

Заповіту мама не залишила, і це стало основною проблемою.

Моя дружина переконана, що єдиним спадкоємцем є я. Але я так не вважаю. Тому прошу допомогти мені розібратися в усьому, бо чесно кажучи, я сам не розумію, як би воно мало бути, адже ніколи з цим не стикався. І так виходить, що від мого рішення залежатиме доля кількох людей.

Нас у мами було двоє: я і старший брат Василь. Але ми брати лише по мамі, оскільки у неї було два шлюби.

Перший раз мама вийшла заміж дуже молодою, в 17 років у неї вже з’явився Василь.

Після весілля мама пішла жити до свого чоловіка, батько Василя був з багатої родини, їм відразу виділили окреме подвір’я і окрему хату, на той час це було дуже добре, бо, як правило, молоді жили біля чиїхось батьків.

Всі тоді дуже заздрили моїй мамі, але довго насолоджуватися щастям їй не вдалося. Коли брату було 5 років, його батька не стало. Моя мама в 22 роки стала вдовою.

Щоправда, тоді маму дуже підтримували свекруха і свекор, вони не те, що дозволили залишитися їй в їхній хаті, а й привести нового чоловіка, мого батька.

В 25 років мама вдруге вийшла заміж, і народила мене (у нас з братом різниця в 9 років).

Наскільки я пам’ятаю, батько ніколи не робив різниці між мною і братом, навпаки, інколи мені діставалося від нього більше.

Батька свого я погано пам’ятаю, бо його не стало, коли мені було всього 9 років.

Так моя мама вдруге стала вдовою. Заміж вона більше не виходила, жила заради нас.

Василь першим одружився, в силу того, що він старший на 9 років, і пішов жити до своєї дружини, вірніше – переїхав в іншу область. Там у нього народилася донька, моя племінниця Ніна.

В свій час одружився і я, і привів невістку додому. Моя дружина добре ладнала з моєю мамою, всі ці роки ми чудово жили.

Брат до нас приїжджав дуже рідко, адже велика відстань давалася взнаки. Проте, моя мама кілька разів на місяць збирала повні сумки продуктів, сідала в поїзд і їхала до свого старшого сина, бо хотіла їм трохи допомогти.

Не знаю, чому, але сім’я брата жила дуже бідно, у них з дружиною єдина донька, Ніна, але племінниця вийшла заміж, і народила трьох діток. Тому моя мама так і старалася їм допомогти.

На жаль, Василя не стало 6 років тому. Моя мама тоді ще більше перейнялася долею Ніни і її дітей, адже від неї пішов чоловік, і там біда повна. Мама відкладала пенсію, продавала на ринку домашні продукти, і гроші всі везла Ніні.

Я не мав нічого проти, бо ми добре живемо. А от мою дружину це дуже дратувало, вона вважала, що ми живемо біля мами, отже, мама має допомагати нам.

Тепер мами не стало. Я залишився єдиним спадкоємцем, і моя дружина наполягає на тому, щоб я один вступав у спадщину.

А мене совість мучить, я знаю, як мама любила свого старшого сина Василя і свою внучку Ніну. Я впевнений, що вона б хотіла розділити спадщину.

Нещодавно Ніна мені зателефонувала, і запитала, чи може вона розраховувати хоч на літню кухню, в якій останній час жила мама. А ми з дружиною жили в будинку, який повністю переоблаштували за свої гроші.

Я би, чесно кажучи, віддав літню кухню племінниці. Але моя дружина категорично проти, вона вважає, що це буде великою помилкою з мого боку.

– Ну і що, що різні будинки, але ж подвір’я одне! – намагається пояснити мені дружина. – У Ніни троє дітей, як ти собі це уявляєш, як ми всі маємо вжитися на одному місці?

Одним словом, я сам вже заплутався. Хочеться почути якусь добру пораду, як правильно вчинити в моїй ситуації?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page