fbpx
Життєві історії
Брат чоловіка п’ять років прожив з тестем і тещею, а потім надумав своє житло придбати. Допомагали йому батьки, почалися пошуки квартири. Брат чоловіка не зміг відмовити собі в розкоші: вибирав виключно двокімнатні, і район – «багатший», щоб на своїй сім’ї не економити. Мій чоловік пробував переконати брата, що він не потягне двокімнатну, що зараз краще взяти однокімнатну квартиру, але все марно

Нещодавно брат мого чоловіка одружився, і зрозуміло, відразу виникло питання, де ж тепер їм з дружиною жити. Звичайно, молодій сім’ї краще жити окремо. Але ж для цього потрібні гроші. Тому Вадим, брат чоловіка, вирішив, що нічого поганого не станеться, якщо поки вони поживуть у його батьків.

– Мамо, давай ми поживемо з вами, поки на свою квартиру не назбираємо, – запропонував Вадим.

– Оце вже ні, – відповіла вона, – з нами вже Марина жила з чоловіком і дитиною, поки збирала. Шість років, між іншим. Можна, ми з татом твоїм хоч в старості поживемо окремо?

При цьому, варто зауважити, що молодший син у свекрухи улюблений. Але прихистити його у новому статусі і з дружиною виявилося вище її сил.

Молоді зняли квартиру і цілих пів року жили щасливо. А потім зрозуміли, що на своє житло їм так ніколи не накопичити. Вони і знімне ледве тягнули (це була їхня перша квартира, так що ні чоловік, ні дружина не поскупилися, і зняли «найкраще», в півтора рази дорожче середнього по місту). Діватися було нікуди – вирушила нова сім’я в дім батьків дружини.

Тесть і теща – хороші, але дуже вимогливі люди. Все мало бути так, як сказали вони, тим більше, в їхньому домі. Вадим довго терпів, але через п’ять років після весілля, сильно посварившись з тестем, брат чоловіка повернувся в квартиру своїх батьків вкрай засмученим.

– Він вважає мене ніким, – повідомив. – Каже, у мене навіть кута свого немає, щоб дружину привести куди-небудь. Типу нехай я піду, та хоч і її заберу з собою, а дитину вони собі залишать.

– У сенсі, «собі залишать»? – схвилювалася свекруха. Цю дівчинку вона бачила нітрохи не частіше, ніж нашу дочку.

– Ну, типу самі виховуватимуть.

– Ні вже, – вирішила свекруха. – Краще ми тобі грошей на перший внесок дамо. Візьмеш кредит, будеш «зі своїм кутом». А ми в гості зможемо частіше приїжджати.

Почалися пошуки квартири. Як і у випадку зі знімною, брат чоловіка не зміг відмовити собі: вибирав виключно двокімнатні. І район – «багатший». Щоб на своїй сім’ї не економити.

– А ти порахуй, скільки тобі щомісяця внесок кредитний платити, – пробував переконати мій чоловік свого брата по телефону. – Ви ж не потягнете, ти, педагог, і дружина твоя, в декреті.

– Але я ж не можу дружину з дитиною в однокімнатну поселити.

– Серйозно? Тобто до батьків їх поселити нормально, а в однокімнатну – ні? Ну, ти, брате, даєш! Та й подумай: однокімнатна, вона ж лише на деякий час. Зараз купите, потім підзбираєте і зможете розширитися. Та хоч до трикімнатної навіть. А двокімнатна квартира з вашими нинішніми доходами – це назавжди. Невдало вибереш, потім все життя шкодувати будеш. А ти ж поспішаєш.

Чоловікові не вдалося переконати брата, купили вони все одно двокімнатну квартиру в хорошому районі. І їх тепер чекає довжелезний і дорогий ремонт.

Вадим радий – дружина до нього повернулася, та й тесть змінив гнів на милість. Але чи надовго таке затишшя?

Фото ілюстративне – ctk-59.

You cannot copy content of this page