fbpx

Бoявся, тoму вiдштовхнув коxану. Кoли Єгор всe зpозумів, бyло вжe зaнадто пiзно

Бoявся, тoму вiдштовхнув коxану. Кoли Єгор всe зpозумів, бyло вжe зaнадто пiзно.

Мабуть, кожен із нас відчував симпатію, закоханість чи навіть, хоча би раз у житті, – кохання. Проте мало хто був заручником нерозділеного кохання (хоча, можливо, я в цьому помиляюся). Любові такої сильної, що зміцнює тебе, змінює на позитив твій світогляд, ставлення до оточуючих і загалом до життя, та водночас – любові такої, що змушує тебе плакати і кричати від безвиході… Джерело

Вони познайомилися восени, як зачасту це буває – на одному із сайтів Інтернету. Юнака – Єгора – вразило фото, на якому довге розкішне із каштановим відтінком волосся закривало мало не половину обличчя дівчини… ЇЇ звали Ірена. Від самісінького початку віртуального спілкування хлопець зрозумів: вона – особлива. Розум, простота, а головне – щирість і відкритість юнки вражали його. Забракне слів, щоби передати перші емоції, – суцільний позитив; Єгор уже давно не відчував нічого схожого, він був у захваті від такої собі розумнички – татової донечки.

Пройшло трішки більше тижня, як між Іреною та Єгором заяскравіли теплі стосунки. Прямолінійний у спілкуванні з усіма оточуючими, ба навіть різкий хлопець уперше по-справжньому відчув, що він комусь відверто потрібен, що в стосунках можна не лише віддавати, а й отримувати, можливо, й – удвічі більше. Тож Єгор повністю віддався цим, як вважав, неземним почуттям, цілковито довірившись коханій. Проте…

Іренка, направду, проявляла все, що відчувала, словами, діями. Зате Єгора його ж власна відкритість лякaла, він стримувався у будь-яких проявах своїх почуттів; кохав, дуже кохав, але не показував цього. І чим далі затягували хлопця почуття, тим жорсткішим і замкнутим він ставав. Запевняв, переконував сам себе, що ще не готовий відкритися; хоч емоції переповнювали, як-то кажуть, все його єство.

Одного дня Іренка відкрито заговорила про своє кохання до Єгора; а він, натомість, аби відповісти їй реальною взаємністю, навпаки – заліз у невидимий (власне видуманий) панцир і замкнувся. Сповнений зовсім не потрібним переляком щодо своїх почуттів, переконував себе, що не зможе зробити Ірену щасливою, адже, як гадав, за натурою був черствим…

Читайте також: Чeрез 20 рoків зiзналася Марта чoловікові, що кoлись, в Польщі на заpобітках, дiвчинку наpодила, тaм і зaлишила. Іван глянyв на Марту і якuйсь дuвний, досі нeзнаний xолод пpойняв його тiло, але він мoвчав

Саме це й було найбільшою помилкою в його житті. Адже Єгорові Ірена пpистрасно подобалася, коли вона навіть просто дивилася на нього, то його душа розквітала. А коли дівчина торкалася його руки, плеча, обличчя, то серце юнака виспівувало чарівну мелодію, а венами з шaленим ритмом розливалося тепло кохання… Проте Єгор і на мить не давав зрозуміти коханій, що вона йому небайдужа і дуже потрібна.

Обманюючи себе та її, хлопець переконав дівчину, що це не кохання, а лише закоханість, і що їхні стосунки не мають жодного шансу на розвиток. Усе нутро юнака кричало-волало: «Що ж ти робиш? Навіщо?! Це ж та єдина, яку ти шукав, про яку мріяв!».

Трохи часу, здавалося Єгорові, й усе відійде, забудеться, і кожен житиме далі власним життям. Проте кохання швидко не проходить, не втамовуються почуття, а може – не проходить взагалі…

Постійні відрядження, поїздки, робота, розваги з друзями, здавалося б, мали приглушити навіть сильні оті почуття, та вони щоразу, так би мовити, виривалися на волю. Єгор з Іреною переписувалися, іноді він навіть телефонував їй і при розмові розумів, що вона все-таки зуміла впоратися зі своїми почуттями до нього. Хлопець був радий за дівчину, а може, лише змушував себе так думати. Він чекав: ось-ось – і в нього мине ця «манія», це марення коханням…

Але не проходило. І з кожним днем Єгор все сильніше відчував, що його просто тягне, шaлено тягне до коханої. Лише вона була в його думках, лише нею він жив, захоплювався і стpаждав… При кожній випадковій зустрічі у нього стискалося сеpце, тілом володів щем, а в душі несамовито pидала порожнеча. Почуття було настільки новим і сильним, що терпіти його Єгор уже не мав змоги. І тоді хлопець вирішив розповісти все коханій, зізнатися і, як-то сказати, покаятися; спробувати повернути стосунки і з новою силою поринути в почуття, віддатися коханню.

Проте, на жаль, як виявилося, було пізно. Взаємності вже не було; дівчина викорінила почуття до Єгора зі свого сеpця. Реальність залишилася десь далеко позаду, а всю свідомість полонили емоції, такі болючі, такі нестерпні…

Юнак вирішив піти трішки іншим шляхом, аби достукатися до сеpця Ірени, – ідея тижня подарунків. Дівчина, так здалося юнакові, була приємно подивована. Адже щодня Єгор надсилав коханій – то величезний букет троянд, то книгу про кохання на пам’ять, то кошик із фруктами і цукерками, ба навіть – контурну карту і набір кольорових олівців із запискою: «Кохана, я дарую тобі весь світ. Розмалюй його так, як захочеш».

Віра юнака міцніла, а світ для нього знову ставав різнобарвним – веселковим. Але все – дарма… Проти нього повстали його ж колишні методи – ефект (закон) бумеранга. Ірена не повірила в почуття Єгора, не зрозуміла його поведінки. І шансів не залишилося.

Стосунки – річ тендітна, їх повинні плекати двоє – віддавати, щоби отримувати. Плине час, Єгор досі кохає Ірену і сподівається, що птахом Феніксом злетять із попелу її почуття до нього.

Злата ВЕРЕСЕНЬ

Джерело: ТОВ “Редакція газети “Голос народу”

You cannot copy content of this page