З своєю єдиною донькою у мене завжди були прохолодні стосунки, так склалося. Настя завжди більше любила свого батька, вони були дуже близькими, всі свої секрети вона розповідала не мені, а йому.
Коли мого чоловіка не стало, Настя вже була студенткою і жила в гуртожитку, а додому приїжджала лише на вихідні, і то не завжди.
А наприкінці 5-го курсу вона повідомила, що наречений їй зробив пропозицію і вона заміж виходить.
Звичайно, я зраділа, до того ж, сім’ю майбутнього зятя я знала – люди хороші, живуть в нашому селі. І зять майбутній теж гарний хлопець, то ж ми стали планувати весілля.
У мене грошей не було, щоб робити велике торжество, тому я запропонувала обійтися скромнішим варіантом – зробити невеличке весілля для найближчих родичів і друзів.
А свати на це не погодилися, і сказали, що у них єдиний син, і на ньому економити вони не збираються.
Донька моя теж губки надула, образилася на мене, каже, мовляв, якби її батько був живий, він би до такого не допустив.
Одним словом, домовилися ми, що робимо велике весілля, свати все оплачують, а я потім поверну їм борг.
Після весілля мені нічого не залишалося, як лише збиратися і їхати за кордон на заробітки, бо сума вийшла для мене нереально великою – 4 тисячі доларів.
Я все добре зважила і вирішила, що не така погана вже ця ідея – їхати за кордон заробляти гроші, адже, по суті, вдома мене вже нічого не тримає, крім роботи, на якій я отримувала копійки.
Подруга моя давно вже в Італії, років з 15 напевно. За цей час вона і дітям своїм дуже допомогла, і своє особисте життя налагодила – заміж вийшла за італійця.
Марина мене зустріла в Римі, познайомила з своїм Альберто. Я у них перший час жила, поки роботу знайшла. З роботою вони теж мені допомогли, за що я їм дуже дякую, бо без них я і не знаю, як би я справилася.
Борг свасі я віддала дуже швидко, аж сама не сподівалася, що все так добре складеться.
Потім я стала все зароблене собі відкладати, думала, коли повернуся, буду мати за що жити, бо довго залишатися в Італії я не планувала.
Але, доля внесла свої корективи. Тут, в Італії, я теж знайшла чоловіка, він друг Альберто. Я до Марини в гості приходила, і там з Франческо ми і познайомилися.
Я і не думала, що з цього може вийти щось серйозне, але Франческо був наполегливим, та й, якщо чесно, мені він теж дуже сподобався, і ми стали жити у нього в будинку.
На роботу я ходила, але до обіду, на прибирання, тому багато не заробляла.
Мені особисто нічого не бракувало, Франческо, на диво, виявився щедрим, і повністю мене забезпечував.
А от доньці я допомагати не могла, бо не мала звідки, не буду ж я просити у Франческо гроші, щоб відправити їх дорослій доньці? Він би точно цього не зрозумів. Тому я і не стала цього робити, сподівалася, що моя донька мене зрозуміє.
Але, коли я приїхала в цьому році додому у відпустку, то зрозуміла, що донька на мене ображається, і то дуже сильно. Настя мені сказала, що їй перед батьками чоловіка соромно, що її мама-заробітчанка, а грошима їй зовсім не допомагає.
Я їй пояснила ситуацію, що зараз у мене немає можливості надавати їй фінансову підтримку, але, цілком можливо, що з часом ситуація зміниться.
Але моя донька слухати мене не захотіла, сказала, що свекруха робить для неї більше, ніж рідна мама.
Наближається Різдво, я ще буду в Україні, а Настя мене ні до себе в гості не покликала, ні до мене не прийде, сказала, що вони у свекрів будуть. Туди, до речі, мене теж не запросили, а можна було б.
Мені так прикро, що словами не передати, рідна донька практично мене ігнорує. А за що? Що я не так роблю?
Cпеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.
Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.
