fbpx
Життєві історії
Богданові якраз в квітні мало виповнитися сорок п’ять років. Дружина благала його не перекреслювати десять років їхнього спільного життя. Але чоловік сказав, що все вирішено, бо у нього скоро буде ще одна дитина і зволікати з розлученням не варто. А починалося все з того, що Богдан захотів будувати будинок, але в селі своєї матері. Там і познайомився з 30-річною жінкою, заради якої пішов від Орисі

Орися вже й не сподівалася, що її хтось засватає. Але, відсвяткувавши свій тридцятирічний ювілей, вона познайомилася з Богданом, який теж забарився з пошуком своєї долі. Їхня зустріч була випадковою, але доленосною, бо невдовзі Орися і Богдан одружилися.

Жили вони добре, можна сказати душа в душу. Невдовзі в їхній родині народилася донечка. Богдан був родом з сусіднього району. Свекруха чомусь відразу не злюбила Орисю – вона мріяла про іншу невістку для свого єдиного сина. Після весілля Богдан пішов жити до Орисі, а його мама за десять років приїхала до них в гості лише один раз – на хрестини внучки.

Орися цим не переймалася, з чоловіком вони жили і працювали, намагаючись наздогнати згаяний час. Богдан часто збирався з донечкою і їхав до мами, але ніколи з собою не запрошував дружину.

Через десять років Богдан захотів будувати будинок, бо до цього вони жили в селі в батьківській хаті Орисі, разом з свекрухою. Орися вельми втішилася цьому, але Богдан відразу її ошелешив тим, що будинок він будуватиме в своєму селі. Так хоче свекруха, вона навіть виділила йому для цього чудову ділянку в мальовничому місці.

Орися була розчарована, але чоловік її заспокоїв, мовляв, що хату ми будуємо для нашої доньки, а там і місце гарне, і природа надзвичайна, і повітря чистіше. Орися погодилася, чоловік почав активно будівництво. Тепер він постійно пропадав у своєї мами, тижнями не приїжджав додому.

З часом Орися стала помічати, що чоловік почав віддалятися від неї, приїжджав ненадовго, і знову їхав, посилаючись на те, що його чекає багато роботи. Так тривало майже три роки, поки Богдан будував будинок. Вся домашня робота, а в селі її завжди дуже багато, лягла на тендітні плечі Орисі.

Ту весну Орися не забуде ніколи, на дворі все пахло весняним цвітом, вишні зацвіли рясно як ніколи. Земля вже прогрілася і на вихідних Орися збиралася йти на город, садити картоплю. Город великий, то ж Орися вирішила, що самій їй не справитися, тому попросила Богдана, щоб приїхав, допоміг.

Чоловік з’явився пізно ввечері в п’ятницю. Всю ніч він не спав, Орися відразу помітила, що чоловіка щось сильно непокоїть. А зранку, замість того, щоб йти з дружиною на город, почав збирати свої речі. Зібравши валізи, Богдан ошелешив законну дружину, що йде до іншої.

Виявляється, що за цей час, поки він жив у свекрухи, він познайомився з жінкою. Їй тридцять років, вона жодного разу не була заміжньою, ніби чекала на Богдана.

Орися не злилася на чоловіка, натомість просила його одуматися, адже у них підростала донечка. – Що ти робиш, Богдане, – питала вона. – Ми вже не молоді, навіщо так круто все змінювати?

Богданові якраз в квітні мало виповнитися сорок п’ять років. Зі сльозами на очах дружина його благала не перекреслювати десять років спільного життя. Але чоловік сказав, що все вирішено, бо у нього скоро буде ще одна дитина і зволікати з розлученням не варто.

Орисі нічого більше не залишалося, як відпустити чоловіка в нову хату, в якій я так жодного разу і не була, і в нове життя, в якому ні для неї, ні для донечки місця більше немає. Далі жила сама, донечка була єдиною розрадою, яка тримала жінку на цьому білому світі.

Тепер весну Орися не любить, а вишневий цвіт нагадує їй про зраду чоловіка. Орися і далі щовесни садить на городі картоплю, бо ж треба якось жити далі і робота в селі нікуди не дівається. Щасливий ти чи нещасний, самотній чи в шлюбі, а працювати і дбати треба. Таке воно життя – у кожного своє.

Спеціально для ukrainians.today.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page