– Богдане, кажи, коли до весілля готуватися? – запитав батько, поплескуючи майбутнього зятя по плечу. – Скоро, Петре Михайловичу, ось тільки поїду на заробітки, грошей заробимо, і розпишемось.
Мар’яна і Богдан жили по сусідству, разом росли, разом провели дитинство і юність, а потім Мар’яна розквітла наче квітка навесні. Почали зустрічатися.
Після школи дівчина поїхала в райцентр, закінчила медичне училище, Богдан ж відучився на механіка і працював в ремонтній майстерні у приятеля.
– Мар’янко, от би в місто виїхати, – все мріяв хлопець.
– Та що там в твоєму місті? Тут батьки, рідний дім, робота.
– А там перспектив більше, і життя цікавішим, – заперечив Богдан.
– Ось і їдь в своє місто, хто тебе тримає, – ображалася дівчина і тікала.
– Мар’янко, ну куди ти? Ти мене тримаєш, але куди ж я без тебе…
Незабаром Богдан почав збиратися зі своїм приятелем на заробітки.
– Всього два місяці, – заспокоював він кохану, – пролетять, озирнутися не встигнеш.
Минали дні, тижні, під кінець був другий місяць, коли Мар’яна помітила якісь дивні погляди сусідок, то подружки стояли перешіптувалися, дивлячись на неї, Богдан, перший час дзвонив практично кожен день, і раптом зник.
Запідозривши недобре кинулася дівчина до матері Богдана Галини Петрівни. Та, побачивши дівчину, розплакалася.
– Так що трапилося то? Що з Богданом? – запитала дівчина.
– Одружився він… ось додому їде знайомити…
– Як одружився? А я? Я його чекаю!
– Доню, бачить Бог ти мені рідніша, але що я можу вдіяти.
– Коли він приїде?
– Сьогодні ввечері, – опустила очі жінка.
Прибігши додому Мар’яна покидала речі в сумку і потихеньку вийшла з дому в сутінках…
***
В місті у Мар’яни жила тітка, і саме до неї дівчина подалася. Тітка радо прийняла родичку і невдовзі навіть знайшла їй роботу – медсестрою в місцевій лікарні.
Одного разу в лікарню прийшов молодий лікар Олег Петрович, недовго думаючи почав приділяти знаки уваги Мар’яні, робив це красиво, до того ж був вихований і освічений, дівчина і здалася… Незабаром молоді люди розписалися, Олег теж був приїжджий, тому перший час вирішили жити в гуртожитку, відкладаючи гроші на квартиру.
Доля звела Мар’яну з Богданом знову, коли вони обоє аж ніяк цього не чекали. Богдан з дружиною їхали машиною, водій не справився з керуванням, вижив лише Богдан.
Через кілька днів Богдан прийшов до тями. Першою він побачив Мар’яну, дізнавшись, що дружини не стало, довго дивився у вікно і мовчав.
– Мар’яно, – якось сказав чоловік, – я не хотів заподіювати тобі біль, сам не знаю, як це сталося. Ірина чекала від мене дитину, вона була сиротою, плакала, просила залишитися, я пошкодував її, але мабуть долею мені дарована ти, раз наші дороги знову перетнулися.
Богдан промовчав і додав.
– У мене є син, Артем – хороший хлопчик, тямущий, добрий, лагідний. Ви подружитеся, я впевнений.
Від Олега не можна було приховати зміни в поведінці дружини, він знав, що до нього Мар’яна любила іншого хлопця, здогадувався, що не пройшла ця любов безслідно. Але сподівався на краще.
– Мар’яна, скажи, це він? Той пацієнт, у якого ти просиджуєш весь вільний час? – Олег пильно подивився на дружину.
– Так, не буду від тебе приховувати. Дай мені розлучення, я вже все вирішила, – сказала жінка і заплакала.
***
Через два місяці Мар’яна і Богдан повернулися додому, в рідне село з Артемком. Галина Петрівна, побачивши ще здалеку сина кинулася у двір зустрічати дорогих гостей.
– Знала я, що ви ще зустрінетеся дітки мої, як я рада синочку, – сказала жінка обіймаючи онука, – ну проходите, не стійте на порозі.
Минуло кілька років, Мар’яна та Богдан розписалися і у них народилася чудова дівчинка Оксанка. За ці роки чоловік збудував двоповерховий будинок. Все життя він мріяв про велику, люблячу, дружню родину. І ось ця мрія потихеньку почала втілюватися в реальність.
Фото ілюстративне – photo.99px.
