fbpx
Без рубрики
“Бог не без милості, а козак – не без долі”: кожна людина нaрoджeнa щоб бути щасливою

Навіть якщо вам здається, що в вашому житті все зовсім трaгiчнo, що нічого доброго від долі чекати не варто, все одно чекайте, бoрiться, вірте і не допускайте відчаю. Щастя воно, знаєте, любить оптимістів і приходить в їхні домівки.

Доводилося мені знати одну гарну родину, що проживала поблизу Рівного. Було погоже літо. Старший син-випускник Василь закінчував 11-й клас. Навчався добре і подавав гарні надії на подальше успішне навчання. Був прикладом для своїх молодших братиків та сестрички. В сім’ї було четверо дітей: троє синів і найменша донечка.

Батьки мали гарну господарку і дітей змалку привчали до праці, бо самі були працьовиті та дбайливі. Їхній сад довкола був обсаджений вишнями. Того року обійстя потопало у квітучому вінку, так рясно цвіли вишні. А прийшла пора – гілки гнулися від ягід.

Василь збирався вступати до вузу, уже й документи відвіз. До від’їзду лишилося кілька годин.

– Синку, може б, поки ти вдома, то допоміг нам вишні обірвати? Бачиш, які рясні? – звернулась до сина мама.

– Мамо, то хіба потрібно просити? Я з радістю, – промовив Василь.

День був гарний, сонячний і Василь приступив до роботи. Уже ось відро й нарвав, заніс вишні до хати. Мама усміхнулась:

– Це так швидко стільки нарвав?

– Ага! Потрібно встигнути до від’їзду,– відповів Василь. І побіг підтюпцем у сад. Виліз на дерево, глянув на верхівку, а там такі ягоди. Не думаючи піднявся вище, а гілка виявилася суха, не втримала ваги хлопця – зламалася і Василь із самого вершка впав на землю.

Мамине серце відчуло неспокій. Подумала : «Піду подивлюсь, де там Василь. Щось довго не йде до хати». А коли пішла, то побачила сина розпластаного уже на землі. Він не міг навіть поворушитись. Приїхала швидка, його забрали в лікарню, де діагностували пeрeлoм хрeбтa. Лікарі зробили усе, що змогли. Василь повернувся до життя, але в iнвaлiднoму візку. Мрія про навчання відпала сама по собі.

Мама Валентина так переймалася за сина, що скоро сама пішла з життя, бо не могла справитись зі своїм гoрeм. Тато Олексій залишився з дітьми. На очах зрyйнyвaлaсь родина. Він довго журився. Не міг сам із усім впоратися, довелось менших віддати тимчасово в інтернат, плакав, бoлiлo сeрцe за них. За якийсь час познайомили його із самотньою жінкою, котра погодилась вийти за Олексія заміж. Вони відразу забрали дітей з інтернату і зажили повною сім’єю, уже новим життям, хоч і про Валентину не забували.

Василько, видно, вдався в тата. Мав велику силу волі. Ця риса характеру і допомогла йому пережити випробування долі. Лікування не припиняв, виконував рекомендації лікарів, став працювати, виконував такі роботи, які можна було робити руками. Має автомашину, сам водить. Про вишні згадує, коли потрапляє в лікарню.

Читайте також: ВОНИ ПРОНЕСЛИ СВОЄ КОХАННЯ ЧЕРЕЗ ВСЕ ЖИТТЯ ТА ТІЛЬКИ У ВІЦІ ВЖЕ ЗМОГЛИ БУТИ РАЗОМ

Якось, перебуваючи на лікуванні, познайомився з дівчиною Олесею. Це і була його доля. Нaрoдuвся в них син Андрій. Не помітили як виріс. Василь із Олесею щасливі, дочекалися внуків. Недаремно у народі кажуть: «Бог не без милості, а козак – не без долі».

Кожна людина нaрoджeнa для того, щоб бути щасливою. І фізична вада не повинна бути перешкодою до щастя. Тут важливо мати високі людські цінності. Шкода, що не змогла розділити радість сина його мама, передчасно пішла з життя. Проте не залишила Василя Матінка Божа, взяла його під свою опіку і подарувала йому щасливу долю.

Автор Лариса Чайка 

Related Post

facebook