fbpx
Життєві історії
За весь цей час купила двом своїм донькам по однокімнатній квартирі

Мені нещодавно виповнилося 57 років, уже більше 10 років минуло, як я працюю в Італії. Мене вмовила їхати моя тітка вже давно, я погодилася. З чоловіком у нас були не дуже добрі стосунки. Я заміж за Ярослава вийшла в 19 років.

На початку наше подружнє життя було добрим. Жили ми на той час в одній хаті моїх батьків. Правда, хатинка була вже зовсім старенькою, але нічого кращого у нас тоді не було.

Потім у нас народилися діти, але життя кращим не стало. Ярослав ходив трохи на роботу, наче й заробляв, але тих грошей я ніколи не бачила, мені давав якісь копійки, якщо так можна сказати. Добре, що нам допомагала моя мама, не знаю, як би я впоралася без неї.

Коли мої доньки стали вже дорослими й почали самостійне життя, я вперше серйозно задумалася над своєю власною долею.

На той період у нас все було складно в матеріальному плані, ми навіть себе не могли добре прогодувати, а ще потрібно було й донькам допомогти хоч трохи. Тому обидві вони пішли жити до своїх чоловіків, ми навіть не мали за душею хоч трохи грошей, щоб їм дати. І тій, і тій, на жаль, трапилися не дуже добрі матері чоловіків. Непросто їм там було, адже чужа хата – чужа правда.

А згодом були якісь такі часи, коли люди з нашого села почали їхати на заробітки за кордон, хто куди, але найбільше до Італії. Однією із таких була моя тітка, можна сказати однією з перших.

Після повернення, тітка Олена зайшла до мене в гості. За 5 років на заробітках, вона зробила дуже гарний ремонт в будинку, купила нову техніку, змінила усі меблі на дорогі і якісні, дах перекрила, паркан найкращий в селі поставила, усі сусіди були здивовані і люди в селі заздрили їй.

Сиділи ми з маминою рідною сестрою й говорили. Та зайшла мова про те, чи я не хочу разом з нею поїхати?

Я обіцяла, що подумаю, але вона сказала, щоб я швидше приймала рішення, бо часу було дуже мало, а вона вже знайшла хорошу роботу для мене. От я і погодилася. А що мені було чекати? Тітка Олена по приїзду відразу знайшла для мене роботу. Тоді я була налаштована заробити донькам на хороше житло, допомогти їм, аби ті жили у своїй власній квартирі та не слухали докорів від чужих людей, що вони прийшли в їхню хату ні з чим. Відверто кажучи, мені це підказувала зробити совість.

Ось так і вийшло, за 6 років роботи я купила своїм донькам кожній по квартирі. Вони були невеликі, однокімнатні, але таке житло в наш час – це мрія кожної сімейної пари, яка не має власного даху над головою. І протягом цих шести років один або два рази на місяць спаковувала сумки з продуктами та передавала донькам. Ділила я усе завжди порівно між ними.

Згодом однокімнатної квартири їм стало замало, я тоді стала, за їх проханням, ділити зарплату свою на них обох і висилати кожній, а вони вже собі там вирішували, що потрібно.

Чоловік старшої доньки теж їздив на заробітки до Польщі, тому вони досить швидко продали однокімнатну та купили трикімнатну квартиру. Мали двох донечок та одного сина, тому заради них і старалися.

Молодша дочка мала одного сина, тому вони з чоловіком купили двокімнатну квартиру, відповідно продали однокімнатну, яку я купила для них.

Я була переконана, що вже вдосталь дала та допомогла своїм дітям та онукам і можу розпочати жити для себе. Поступово стала відкладати велику частину своєї зарплати для себе, можливо, собі на квартиру чи машину, або ж на відпочинок. Зараз я, практично залишилася одна.

А ось на днях мені зателефонувала одна донька і сказала, що двоє моїх старших онуків будуть робити весілля і просила, щоб я все організувала за свій рахунок, вони всі на мене розраховують, вірніше на мої гроші, як це було завжди.

Доньки думали, що я дам їм гроші, які відкладала для себе, на купівлю квартир. Та я відмовила їм відразу. Пояснила, що й мені щось потрібно й для себе залишити.

На жаль, доньки цього не зрозуміли, подумали, що я пошкодувала для них грошей, образилися на мене. І після цього не писали та не дзвонили мені. От така їхня вдячність за все, що я для них зробила всі ці роки. Я стільки років тут сиджу заради них, а вони так цього й не оцінили і не зрозуміли.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page