fbpx
Breaking News
Ірина на зpaди Сергія закривала oчі. Нiколи не думала, що минуле повернеться. На одній вечiрці зустріла свого колuшнього чолoвіка, алe батькам вирішила не зiзнaвaтися
Спочатку молодята жили непогано. Іван душі не чув у дружині. Коли ж наpoдuлася дівчинка, щасливішого батька не було. Вставав до Оксанки ночами, грався з нею, гyляв, бо дружина не дуже добре викoнувала матеpинські обoв’язки, дитина ніби їй заважала. Почалися свapки, уcе їй було не так. Чоловіка пpихиcтила рідна сестра, яка давно йoго кoхaла, але коли повернулася з лiкаpні, мало не знeпритoмніла від пoбaченого
– Дариночко, дoнечко, ти ж не xотіла мене вiдпускати! Хoч ти пpобач мамусю! Пpобач і пoїхали зі мнoю. – А ти, ти нас зpадила! Ти нaм ніxто. – Дiти, але ж я ж вам грoшей пpивезла. – Забиpайся, – не стеpпів Василь. – Жuли бeз тeбе і далі пpоживемо. Пoстоявши хвильку на поpозі, Аліна, не мaючи iншого виxоду, позaдкувала до двеpей
22 вepесня – Йоакима і Анни. Щo треба і чoго нe мoжна рoбити в цeй дeнь
Коли нe стaло Ліди, Борис Петрович з полегшенням зiтхнув, що більше не доведеться викликати лiкapів, провідувати хвopу дружину в лiкаpні, теpпiти вдома запах медuкaментів. Тeпер він більше часу може проводити з кoхaнкою. Та у сeлі все як на долоні і вcі про вcіх знають
Життєві історії
Бідний зять з глухого села. Ой, що життя йому ще вготувало! Відтоді якось так і повелося: бать­ки допомагали молодій сім’ї, точні­ше Любі. Модний одяг і відпочинок, новенька машина і квартира у центрі Тернополя були записані на неї

Коли зацвітає жасмин. Вона зайшла у вагон на одній з невеликих приміських станцій. У руках – букет свіжозрізаного, ледь розквітлого дуже пахучого та білосніжно-білого жасмину.

Що у Люби з Ігорем уже дорослі сини. І що відпочивати вони їздять якщо не усією сім’єю, то принаймні завжди удвох. Найбільше Любі подобається в Ігоревих батьків на Волині. Особливо ось у таку пору. Коли зацвітає жасмин– Біля вас вільно? Автор: Зіна Кушнірук  Наш День

– Так, сідайте, – припросила я жінку. – Так гарно пахне ваш жасмин.

Вона теж приязно посміхнулася.

Читайте також: — Юра, поноси Дімку! Всі руки вже відтягнув, спина дуже болить. Ну не дитина — глина! Малесенький, а такий важкий: — Юлька! Так у тебе то совість є?

– О, його у чоловікових батьків цілі зарості. Кущі довкіл усього подвір’я. На перше побачення чоловік приніс мені теж гілку жасмину.

Слово за словом ми розговорилися. І Люба розказала мені свою життєву іс­торію.

… У цей день вона вирішила оста­точно: Ігор Васильович, куратор їхньої групи, стане її чоловіком. По-перше, тому, що у свої тридцять шість він уже доктор наук, без кількох хвилин – про­фесор. По-друге, усі, і студенти, й ви­кладачі, твердили, що Ігор Васильо­вич – вічний холостяк, для якого існує лише наука, а не жінки. Що ж, вона до­веде протилежне. По-третє, вона вийде за Ігоря заміж всупереч батькам. Вони ледь не з пелюшок пророчили їй принца: красивого, розумного і замож­ного.

З першою вимогою проблем не було. З розумними теж можна щось придумати. А от заможних, щоб і ма­шина, і квартира, і щорічна відпустка десь на сонячних пісках, було не густо.

Якось вона запросила Ігоря Васи­льовича додому.

– У нас багата бібліотека, немало рідкісних видань. Може, вам щось зго­диться…

Ігор сподобався батькам. Доти, доки не зізнався, що живе у гуртожит­ку. Але Люба не збиралися відступати. Досі ж батьки виконували усі її заба­ганки.

Вона усе продумала: дипломну писа­ла в Ігоря Васильовича, тож часті їхні зу­стрічі, консультації ні у кого не викли­кали підозр. На випускному в інституті танцювала лише з ним – цього уже ніх­то не міг заборонити. А невдовзі, через якийсь місяць, шила весільне плаття.

Та будні виявилися сірішими, ніж Люба сподівалася. Вічно заклопота­ний своїми книжками, Ігор не вилазив з бібліотек. Філософія, яку раніше вона вчила, щоб привернути увагу майбут­нього чоловіка, тепер уже її не цікави­ла.

Люба чекала літа. Тоді разом з Іго­рем вони виберуться з цього тісного міста. Але те, що запропонував їй чо­ловік…

– Поїдемо у село. До моїх батьків. Я так давно не був з ними.

– Ігоре, ви їдьте. А Любі треба сер­йозно поправити здоров’я. Не в селі ж…

Батько Люби дав зятеві чітко зро­зуміти: його донька у ту глухомань на Волині не поїде. Він уже домовився про путівку у Болгарію.

Відтоді якось так і повелося: бать­ки допомагали молодій сім’ї, точні­ше Любі. Модний одяг і відпочинок, новенька машина і квартира у центрі Тернополя були записані на неї.

– Одна донька. Хіба не маю права? Тим більше, чоловік – хоч і без п’яти хвилин професор, але зарплата… – хва­лився Любин батько знайомим.

Мав право і можливості. Давно уже працював на такій посаді, що міг забез­печити навіть онуків. Любив «пофіло­софствувати» на цю тему з зятем.

– Теорію можна в університеті ви­кладати. А от спробуй втілити її на практиці.

– А ви не втручайтеся у нашу сім’ю. Дамо раду і самі. Врешті, чого нас жа­літи? Ось попрацює Люба трохи лабо­рантом, потім вступить до аспіранту­ри. А там народимо дітей, – Ігор чи не вперше заперечив тестеві, а Люба вко­тре стала на бік батька.

Того літа вони знову роз’їхалися. Ігор – в село, Люба – у Крим. Там, де море б’ється в гори, де на світанку стоїть густий бриз і над водою про­кидаються альбатроси, а ввечері пах­нуть мигдалем сади. Там вона зустрі­ла його, Олега. Майже хлопчиська, ве­селого і безтурботного, зовсім не схо­жого на вічно серйозного Ігоря. Вони шукали у прозорій воді мушлі, ловили крабів і не помічали, як швидко збіга­ють дні. Вона зустріла нарешті свого принца.

Люба послала телегра­му батькам: їй потрібні гроші. Якось не поміча­ла, що у ресторанах, ба­рах вона за все розра­ховувалася сама. Олег, який відрекоменду­вався бізнесменом, чо­мусь не спішив цього робити.

І все-таки день розлуки прийшов.

– Я обов’язково знайду тебе, – Олег турботливо заніс Любині речі в купе.

Вже пізніше, у поїзді, помітила, що з її сумочки зник гаманець, а з потай­ної кишені плаття, про яку знав лише Олег, – золотий ланцюжок і перстень. Навіть французькі парфуми зникли.

Ще не вірила. Гарячково перебира­ла речі. «Якась помилка», – заспокою­вала себе. Та коли з телефону, залише­ного їй Олегом, жіночий голос відпо­вів, що це ніяка не квартира, не офіс, а школа-інтернат, Люба зрозуміла: її просто обдурили, використали. Як, на­певно, багато жінок до неї.

Ось тобі і принц. Прямо з морських хвиль. Ішла містом, яке завжди їй зда­валося тісним. Власне, так любив по­вторювати її батько. А Ігор?.. Треба б розповісти йому усе.

Заплющила очі. Почула дивний звук. Здається, так скрегочуть гальма.

Вона опритомніла у лiкарні. У білій рeанімaції білі стіни. І таке ж біле Іго­реве обличчя. Люба відчула, як по щоці сповзає велика солона крапля. Ще і ще… Цілий дощ, злива, що змивала усе довкруг. Усе, що було досі. Тільки вона і Ігор залишаються удвох.

Читайте: “Ось які молитви чути на Небі?”: Неймовірно Мудра Притча, яка здатна кардинально змінити Ваше життя!

У них справді були попереду безсо­нні ночі. Довгі розмови і мовчання: без клятв, без урочистих обіцянок. Остан­ні дні літа, яке, виявляється, буває привітним і в їхньому місті.

Ось майже і вся історія. Хіба дода­ти те, що вони чомусь поміняли свою квартиру у центрі міста на інший, ти­хий і зелений мікрорайон. Що у Люби з Ігорем уже дорослі сини. І що відпочи­вати вони їздять якщо не усією сім’єю, то принаймні завжди удвох. Найбіль­ше Любі подобається в Ігоревих бать­ків на Волині. Особливо ось у таку пору. Коли зацвітає жасмин.

Related Post