Без рубрики
Безвіз в дії: як подорож Європою змінила ставлення ветерана АТО до української мови

«Безвіз – добре чи погано?». Це на власному досвіді перевіряє ветеран АТО, колишній десантник Валерій Ананьєв, який у червні вирушив у пішу подорож Європою через Францію та Північну Іспанію по знаменитому паломницькому шляху до могили апостола Якова в іспанському місті Сантьяго-де-Компостела. За два місяці він має пройти 1500 км, велику частину з них уже вже подолав і викладає у соцмережах фото та відео зі своєї подорожі. 

Безвіз – це тільки початок

23-річний Валерій Ананьєв родом із Первомайська Луганської області. Вести свій відеоблог він почав ще під час служби у війську. Його включення з передової набирали тисячі переглядів, так само шуму наробило рішення десантника звільнитись з армії у жовтні 2016, пише zik.ua.

Та зараз у нього почався новий період життя. Каже, цю «авантюру» вирішив розпочати через той ажіотаж, який виник у зв’язку з отриманням безвізового режиму з ЄС, і спроби російської пропаганди применшити цю подію і навіть виставити її у негативному світлі. «На жаль, з’явилися такі люди, які в це повірили. І почали кричати, мовляв, нащо нам той безвіз. Ні. Безвіз – це добре. Безвіз – це тільки початок. І так уже вийшло, що ця подія збіглася з моєю давньою мрією».

Як і 60% українців, колишній військовий ніколи не був за кордоном. «Тому буду знайомитися з Європою сам і показувати вам», – пообіцяв він.

Чому українська?

Незадовго після початку мандрівки Валерій прийняв для себе принципове рішення – перейти на українську мову. Хоч досі він у житті був російськомовним і починав вести блог російською, тепер усі його стріми – лише українською.

До цього його спонукало побачене і почуте в Парижі, звідки він і почав свою пішу подорож.

«Я зустрівся з українцями у Франції і побачив, що дуже багато українців розмовляє російською мовою. Розумієте, тут, далеко від України, це сприймається вже зовсім по-іншому. А коли ти ще починаєш пояснювати, що в України війна з Росією, і при цьому ти говориш російською, це взагалі викликає певний дисонанс», – розповів блогер.

«Декілька разів французи переплутали – спитали, чи я з Раші. І це теж вплинуло на мою думку на фоні того, як живуть французи – тобто в машині вони слухають майже виключно французьку музику, на телебаченні в них я не бачив жодного не французького фільму, їздять вони переважно лише на французьких автомобілях. І ось через усі ці моменти у мене виник дуже серйозний конфлікт у голові. Зовсім по-іншому це почало сприйматися. Я вирішив тоді повністю перейти на українську мову. Українською справді набагато приємніше розмовляти. Це факт», – додав він.

І хоча Валерій зізнався, що йому важко було починати говорити українською і що він боявся псувати мову русизмами, та рівень його української приємно вразив підписників, і під цим відео одразу з’явилося чимало схвальних відгуків. Більше того, він обіцяє, що після повернення з Європи спілкуватиметься виключно українською.

Прожити два життя

За перший місяць Валерій пройшов уже більше як 600 км.

«Мені пощастило бути одним із перших українців, які скористались безвізом в перші дні його дії. Відтоді не перестає щастити, – поділився він враженнями. – Минув рівно місяць, як я вийшов з Парижа. За моєю спиною залишилось більше як 600 км. Часом буває не просто, інколи навіть дуже важко, але від кожного кроку я відчуваю таку ейфорію, як ні від чого і ніколи в житті. Усе що зараз відбувається зі мною, це історія. Моя власна історія. Мені пощастило, я проживу два життя: одне своє, велике, а друге маленьке, яке називається Каміно (давній паломницький шлях El Camino de Santiago, – ред)».

А ходити справді доводиться багато. Одного дня, до прикладу, блогер пройшов 42 км за 11 годин. У цьому, мабуть, допомагає, хороша фізична підготовка десантника.

Подорожує Валерій сам, але траплялося йому йти також із попутниками. «Два дні йшов не сам, і цього часу мені було достатньо, щоб зрозуміти, що це не моє. Так, є з ким поговорити, зручно займатись зйомкою, бо є ще одна пара рук. Але йдучи в компанії я не отримую того задоволення, яке відчуваю, поринувши в самотність, в свої думки, коли тільки я і дорога. А саме за цим я тут», – розповів він.

Валерій, попри втому, постійно ділиться своїми враженнями, в тому числі про культурні розбіжності між Україною і Францією. «За тиждень не побачив жодного товстого в рясі, жодного «Мерседеса» чи БМВ, і ніяких здоровенних золотих хрестів на шиї чи будь-де іще. Це притому, що я ночую виключно при монастирях. Напевно знали, що я йду, і все поховали», – іронізує він.

Читайте також: ЧОМУ МАЙБУТНЄ ЄС МОЖЕ ОПИНИТИСЯ ПІД ЗАГPОЗОЮ?

Не обходиться і без неприємних несподіванок, але Валерій не опускає руки. «У місті, в якому я збирався заночувати, помер чоловік, який міг мене прийняти на ніч. Тепер потрібно йти в наступне місто, за 10 км. Таким чином 20 км перетворюються… перетворюються… на 30. А постійний дощик додає духу пригод. Чому так? Тому що я переможець по житті», – написав він в один із днів своєї мандрівки, яка триватиме ще, принаймні, місяць.

Related Post

facebook