fbpx

Безслідно заробітки Анни не минули, бо за 23 роки вони з чоловіком настільки віддалилися один від одного, що тепер живуть в одній хаті як чужі люди. – Знаєш, Анно, – якось почав незручну розмову Василь. – Зраджував я тобі… Знаю, що ти такого ставлення не заслужила, тому пробач. Анна мовчала, а Василь продовжував своє зізнання

Анна поїхала в Грецію ще 23 роки тому, коли з села ще ніхто про таке і не чув, це вже потім народ ринувся хто куди, пороз’їжджалися в Італію, Іспанію, Грецію на заробітки.

А Анна була першою, хто на це наважився. Жили вони з чоловіком і двома дочками дуже бідно, бували часи, що і на хліб не вистачало.

Жили в хатині, яка Анні ще від діда дісталася. Будинок давно потребував капітального ремонту, а звідки взяти гроші на це, Анна не знала. На чоловіка надії було мало, бо Василь сповідував думку, що батьки їхні так жили, вони так живуть, і дітям більше не треба.

Але Анна хотіла якраз дітям забезпечити краще майбутнє, тому саме заради них вона і наважилася їхати в чужий, невідомий край.

Про своє рішення працювати за кордоном Анна не пошкодувала жодного разу, хоча і було їй дуже важко, особливо на початку, зараз навіть згадувати про це не хочеться.

Та заробітки себе оправдали в тому плані, що Анна збудувала величезний будинок для себе, купила дві квартири для своїх доньок.

Весілля їм обом зробила в свій час, так що пів села на них гуляло. Та що там і казати – в селі з Анни багато жінок приклад взяло і теж поїхали на заробітки, щоб покращити фінансове становище родини!

«Якщо Анна так доробилася, то і ми зможемо», – казали односельчанки і вже без страху їхали за кордон в пошуках кращого життя.

В цьому році Анні виповнилося 70 і вона вирішила повертатися нарешті додому, бо всіх грошей не заробиш. І що з того, що вона має зараз великий будинок, як життя минуло, кращі роки вона за кордоном гарувала, далеко від чоловіка, дітей і внуків…

Люди пліткували, що поки Анна за кордоном гроші заробляє і хату будує, Василь її до молодиць ходить. А вона на ці пересуди не зважала, яка різниця – ходить чи не ходить, адже він і досі її чоловік.

Та безслідно це не минуло, бо за 23 роки вони з чоловіком настільки віддалилися один від одного, що тепер живуть в одній хаті як чужі люди.

– Знаєш, Анно, – якось почав незручну розмову Василь. – Зраджував я тобі… Знаю, що ти такого ставлення не заслужила, тому пробач. Але ти сама винна. Що ти хотіла, щоб я 23 роки сам був?

Анна мовчала, а Василь продовжував:

– Мені дружина була потрібна, а не гроші. Я хотів з кимось ввечері після роботи поговорити. Хотів борщу тепленького, і вареників в неділю хотів. А натомість мав твої євро і вічну будову, бо ти хотіла, щоб наш дім був найкращий…

Боляче Анні було слухати зізнання чоловіка, та вона десь в глибині душі розуміла, що Василь її правду каже. І не виганяти його з дому на старості років через це…

Така ціна заробітчанським грошам… Одне набуваєш, а інше губиш… Це треба пам’ятати всім, хто лишає сім’ю і їде у світ за грошима…

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page