Однієї зимової сесії Сергій Гуща, якому залишалося лише півроку до закінчення університету, переїхав до Китаю. Там він пережив не один культурний шoк та відчув себе справжньою зіркою. Тепер перераховує уроки Піднебесної та відмінності між китайськими й українськими студентами, пише svitua.
Як я став викладачем у Китаї
Усе почалося під час зимової сесії в Київському національному лінгвістичному університеті. Я зрозумів, що просто її не складу. Тоді я почав шукати варіанти роботи й натрапив на програму Maple Education Canada, яка пропонувала виїхати до Китаю викладачем англійської. Я про всяк випадок подався, хоча паралельно готувався далі до сесії.
За деякий час мені запропонували контракт, умови якого мене повністю влаштовували: витрати й клопоти стосовно візи, перельотів і проживання компанія брала на себе. Плюс ще й пропонувала високу заробітну плату. Програма триває два роки, але контракт дозволяє продовжити її ще на рік, після чого зарплата піднімається на 70%. Я довго все зважував та врешті ризикнув поїхати.
Найцікавіше те, що сесію я таки склав, а до закінчення бакалаврату залишалось півроку. Але під час переговорів з компанією стало зрозуміло, що за півроку така можливість може зникнути, – і я поїхав.
Чим дивує Піднебесся
У Китаї вражає все. Ти просто йдеш вулицями й дивишся довкола великими очима. Мій перший серйозний культурний шoк відбувся в одному закладі. За столом сиділа гарна дівчина, на вигляд приємна й акуратна. Вона була в платтячку, дотримувалась правил етикету. І тут вона хapкнула й плюнула просто на підлогу – для мене це було велике пoтpясіння. Утім, там ніхто навіть не звернув уваги, бо для них це нормально. У китайців зовсім інша культура поведінки.
У мегаполісах і центрах міст багато золотої молоді, вони їздять на Maserati й Lamborghini. Може скластися враження, що всі торгують нафтою. Але щойно ти від’їжджаєш від центру хоча б на 5 км, то бачиш геть інший рівень життя. Люди там дуже бідні: живуть у бараках і погано вдягаються. Я був здивований такими контрастами.
Увесь світ дивується їхньому податку на дитину. Попри те, що я знав про нього, у мене все одно відбувся двокомпонентний культурний шoк. По-перше, за другу дитину треба заплатити шалені гроші. По-друге, якщо першою народжується дівчинка, тобі дають шанс безкоштовно народити хлопчика. Але якщо і вдруге ти народжуєш дівчинку, то за третю дитину доведеться вже платити.
Також у них зовсім інше ставлення до смepті. Вони реагують на це спокійно й навіть десь глибоко в душі радіють, коли пoмuрає хтось зі старих родичів. Доглядати за ними дуже дорого для китайців. Традиції хoрoнити людей теж не існує. Це й дорого, й займає багато місця – саме тому вони віддають перевагу кpeмації.
Міфи про китайців
Ці всі розмови про похмурих та неговірких китайців – міфи. Вони відкриті й усміхнені. Навіть коли ти питаєш щось у китайця, а він не знає англійської мови, то вдає, що добре тебе розуміє. Посміхається й робить усе можливе, щоб хоч якось тобі допомогти. Утім, треба звикнути, що вони занадто голосно розмовляють, але тут уже винні тони. Китайська мова має три тони: верхній, середній та нижній – і кожен впливає на зміст слів. Верхні тони китайці просто викрикують, тому складається враження, що вони постійно сваряться.
Китайці дуже привітні, особливо до європейців: вони розказують більше, ніж ти в них питав. Уся річ у тім, що їм подобаються люди європеоїдної раси. До мене часто підходять і просять сфотографуватися, ніби з якоюсь зіркою. Авжеж, у великих містах ти нікого не здивуєш своєю зовнішністю, бо там вистачає туристів. Але чим далі перебуваєш від великих міст, тим більше вони дивуються європейцям, бо для них це дико й незвично. Коли ти ще й дівчина європейської зовнішності, тобі не дадуть проходу.
А ще в Китаї ти точно навчишся торгуватися. Це їхня улюблена справа, якою вони ладні займатися годинами. І вони дуже цінують, коли іноземці починають торгуватися: так ти показуєш, що переймаєшся їхньою культурою. Зрозуміло, що і в бутиках, і в торгових центрах є встановлені ціни, тому й сперечатись нема сенсу. Але якщо ти шукаєш пригод, то треба йти на базар. Там ніде нема цінника, тому, коли вони бачать людину європейської зовнішності, то додають ще 50% до вартості товару. І тут треба сміливо розпочинати полеміку й навіть блeфувати.
Чим відрізняється молодь
Китайці працьовитіші, але ми більш незалежні. У нас є право вибору, наприклад, куди вступати й де працювати. У Китаї життя молодої людини планують батьки, яким не можна опиратися. Вони обирають професію своєї дитини, що їй одягати й з ким краще спілкуватися. Це відбувається з двох причин. По-перше, через велику повагу до старших. По-друге, виховати дитину в Китаї коштує великих грошей та сил. Напевно, це одна з найдорожчих країн за таким критерієм. Тому батьки вважають, що мають повне право диктувати свої умови.
До речі, не всі китайці можуть дати своїм дітям вищу освіту. Але якщо ти отримуєш диплом певної спеціальності, то маєш працювати й розвиватись тільки в цій сфері. Утім, в іноземців значно більше привілеїв. Ти можеш знайти роботу де завгодно й ким завгодно. Умови роботи й зарплатня часто набагато кращі, ніж у китайців. Головне хоч якось говорити англійською.
Чому вчить Китай
Нам є чому повчитися в китайців. По-перше, вони дуже працьовиті. Частково через те, що їм складно знайти роботу й вони бояться її втратити. У них не буває такого, що на роботі ти виконуєш тільки 30% завдань: китайці працюють на максимум.
Друге, що я хотів би бачити в наших містах, принаймні в Києві, – це добре організований прокат велосипедів. У них є декілька компаній, які цим займаються. Я, наприклад, користуюся додатком Ofo. Ти відкриваєш у ньому пошук найближчого велосипеда. Їх усіх розкинуто вулицями, і вони мають вбудований GPS-приймач. Скануєш QR-код на велосипеді. Тобі висвічується номер, який ти маєш увести на кодовому замку на задньому колесі. Щойно доїжджаєш до потрібного місця, замикаєш замок, і на телефон приходить сума, яку ти маєш сплатити за прокат. У середньому 30 хвилин обійдуться в 4 грн.
У країні існують спеціальні компанії, які моніторять забрудненість повітря, тому що в Китаї існують проблеми з екологією. Наприклад, у Шанхаї або Пекіні без респіратора надвір краще не виходити. Тому в Китаї намагаються зменшити кількість машин, щоб поліпшити ситуацію. Провінція Ґуандун, де я живу, вважається однією з найбільш індустріальних. Мототранспорт там узагалі заборонено. Перевагу віддають електромобілям, гіроскутерам, самокатам, велосипедам та електричним мопедам. Якщо ж знаходяться охочі здобути водійські права на звичайне авто, їм доводиться стояти в чергах рік чи навіть два.
Інста, прощавай!
У Піднебесній доступ до Інтернету не закрито, але обмежено. Через державний проект «Золотий щит» більшість популярних на Заході сайтів та сервісів, такі як Google, Instagram, Facebook і Play Market, заблоковано. Проте можна приєднатись до мережі через VPN і таким чином заходити на звичні соціальні мережі. Якщо ти іноземець, то такі обмеження для тебе істотні, але для китайців це не грає цілком ніякої ролі.
У них існує своя добре продумана мобільна платформа WeChat. Завдяки їй ти можеш не тільки дзвонити, писати повідомлення та спілкуватися у відеоформаті, але й постити фото та відео. Такий собі аналог Instagram, Facebook, Skype та WhatsApp, але в одному застосунку. Ба більше, ти можеш синхронізувати свою кредитну картку з цим додатком. Це дає тобі змогу робити онлайн-замовлення й пересилати гроші. Виходячи з дому, можеш брати із собою тільки телефон і розплачуватися ним усюди. Спеціальні апарати, які є навіть у МАФах, сканують із додатку QR-код та автоматично знімають гроші з картки. Технологічно Китай постійно прогресує.
Читайте також: “БІДНО ОДЯГНЕНИЙ ЧОЛОВІК ВИЯВИВСЯ ДУЖЕ ЗАМОЖНОЮ ЛЮДИНОЮ” – УКРАЇНЕЦЬ ПРО АМЕРИКАНЦІВ
