fbpx

Батьки занедужали на днях. Я пішла в аптеку, купила все необхідне за власні гроші. А коли прийшла до них, мама навіть не подякувала, бо звикла, що я їм вже багато років допомагаю. Сказала, що має розмову серйозну до мене, і стала розповідати про квартиру свою і мою бідну сестру

У мене маленька сім’я – це мій тато, мама, я і моя сестра Олена, яка молодша за мене на 7 років.

Я не в захваті була, особливо, коли мене залишали замість няньки з сестрою: подивитися за нею, погуляти з нею, а вона, в свою чергу, була такою похмурою плаксою постійно, що я ледве з нею сама справлялася.

Я завжди придумувала якісь невідкладні справи, а сама з друзями гуляла, адже була ще дитиною і теж хотіла дитинства.

Ось такими ми і виросли: я активна, смілива і весела, а моя Оксана так і залишилася з поганим та похмурим характером.

Я якось дуже швидко вийшла заміж і виписалася відразу з батьківської двокімнатної квартири, адже завжди мріяла бути самостійною і успішною.

А от сама Оксана довго вибирала собі професію, вчилася на кухаря, але потім покинула навчання, бо їй там «постійно псували настрій» в училищі, біля плити дуже спекотно, на ногах стояти довго – важко для організму, загалом. одні мінуси лиш знайшла.

Тому моя сестра просто пішла туди, де сидиться на місці: працювати в бібліотеку, не дивлячись на те, що там копійки платять. Зате тиша та спокій, ніхто тебе не чіпає і не турбує зайвий раз.

Батьки дуже хотіли, щоб вона вийшла заміж, що тільки не думали собі. Моя сестра має не дуже гарну зовнішність, на жаль, та ще й характер такий похмурий, вічно не задоволена вона.

Що тільки не робили: мама і подруг своїх запрошувала з синочками, і в ресторани її відправляли з подругами, щоб вона пішла зі своїми подружками і там познайомилася – все їй не те.

Я запрошувала її до нас в гості, адже у чоловіка друзів неодружених багато, думала, що серед них свою долю знайде.

Оксана приїжджала, але сяде осторонь і ніс верне, пані велика. Ну хто на таку зверне увагу?

Після 30 років моя сестра взагалі махнула на себе рукою, зробить гульку на потилиці і ходе на роботу книжки читати, навіть фарбуватися перестала.

Ось і все життя! Батьки через неї до сих пір сумують: шкодують її. Але кажуть, що якщо не судилося їй життя своє особисте влаштувати, то буде їм опорою на старості років, щоб заспокоїти себе і її.

А Оксані, між іншим, вже за 40 років, на сьогоднішній день.

Але мама з татом чомусь забувають, хто всі ці роки їм допомагав. У важкі 90-ті ми з чоловіком та двома дітьми отримували пайок і ділилися з батьками та рідною сестрою: хоч посилочку в місяць, та надішлемо їм з чоловіком.

Коли у моїх батьків було безгрошів’я – беремо від себе гроші і їм теж даємо, ділилися усім, я теж працювала.

Потім, в середині нульових, за наші гроші навіть комп’ютер сестрі був нами куплений, щоб та хоч з кимось а познайомилася, щоб не сумувала, а комунікувала з людьми.

Навіть на одяг для батьків моїх ми з чоловіком гроші давали, тільки якось це все забулося.

Їхня думка: я щаслива і багата дочка, яка ніколи не сумує і ні в чому не має потреби, а ось їх молодшенька зовсім пропаде.

Мій чоловік зараз вийшов на пенсію, як військовослужбовець, дали нам трикімнатну квартиру. Батьки мої нам на це сказали:

«О-о-о, ви вже повністю забезпечені і ваші діти також, а ось наша дівчинка зовсім одна на все життя залишилася».

Так, батьки вже хворіють: татові 76, мамі 71, сили вже не ті. Але що ж робити?

Накупила я їм потрібних ліків, приїхала з подарунками і гостинцями, і знаєте, про що вони в першу чергу сказали?

«Донечко, ти ж не будеш проти, якщо ми квартиру на твою молодшу сестричку перепишемо? Ну ти ж сама добре забезпечена, а ось Оксана, бідолашна, з копійчаною зарплатою в бібліотеці працює, не залишати ж на вулиці дівчинку нашу. Тільки не сперечайся потім з нею, таке наше рішення!»

Я пообіцяла, що не буду проти, адже вибору у мене не було – пошкодувала старих батьків.

А коли я приїхала додому, добре обдумала і вважаю, що це буде несправедливо. Так що я зовсім вже розуму не маю, щоб погоджуватися на таке?

Цій королеві відразу 2 кімнати, а у мене вже великі діти, це, між іншим, внуки моїх батьків. Вони чомусь про них не подумали!

Двокімнатна квартира у мами й тата велика, в центрі міста, ми з сестрою легко її розміняти на 2 однокімнатні в дешевшому районі, коли не стане батьків, або я навіть доплачу.

А навіщо їй самотній на старість велика двокімнатна квартира, вона й на комунальні сама не заробить? А нашим дітям що у спадок?

Просто злість якась мене взяла! Ось як тепер мої думки донести до моїх батьків, щоб їх не образити? Я ж теж їх донька!

Хіба це справедливо, що все дістанеться сестрі?

Фото ілюстративне.

Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.

Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.

You cannot copy content of this page