Колись давно мої батьки взяли к4вартиру в кредит, потім були негаразди на роботі, платили їм менше і виплатити борг вони не змогли, тому й залишилися без житла.
Тоді довелося татові з мамою їхати жити до татових батьків, у них в маленькому містечку була трикімнатна квартира. Ми могли поїхати і до маминої мами, але в тієї бабусі була однокімнатна квартира, зовсім місця мало, а в нас сім’я з чотирьох осіб: тато, мама, брат та я.
Так ми стали жити разом з батьками тата. Бабуся з дідусем не дуже любили мою маму, але іншого житла в нас не було. Тато влаштувався на нову роботу, мама теж стала шукати робоче місце, але знайти роботу їй не вдавалося, тоді були непрості часи.
Згодом тато сказав, що втомився сам заробляти на всіх, що він ще молодий і хоче спокійнішого життя, втомився від щоденної праці, хоче шукати своє щастя.
Дідусь з бабусею лише зраділи тому, адже вони були не дуже задоволені, що ми жили з ними: постійно скаржилися, що мало місця, що ми з братом голосно граємося, що пізно лягаємо спати і не даємо їм відпочити.
Нам з мамою довелося перебратися до її мами.
Спочатку жилося нам не просто, адже мама все ніяк не могла збагнути, як тато так міг вчинити, просто так залишити її з маленькими діточками. На пів року мама зупинилася, навіть роботу перестала шукати, бабуся в цей час нам дуже допомагала.
Батько платив невеликі аліменти, то були дуже малі гроші для нас.
А потім мама зрозуміла, що все в її руках, потрібно рухатися далі, адже у неї двоє дітей, яких потрібно поставити на ноги і взялася влаштовувати свій бізнес. І чи в таку добру хвилину вона взялася до цього, чи їй просто пощастило, але справи у неї ще спочатку пішли дуже добре і вона стала заробляти гарні гроші.
Згодом мама продала бабусину квартиру і ми купили трикімнатну. Мама дала нам гарну освіту, а з роками купила нам з братом по однокімнатній квартирі.
Я якось мені подзвонив рідний батько, сказав, що хотів би з нами зустрітися. Я не знала чи йти на ту зустріч, та мама запевнила, що все добре і вона не проти, щоб ми зустрілися.
Ми з братом з батьком зустрілися в якомусь дешевому кафе, він нас туди покликав. Приніс нам по коробці цукерок і став скаржитися на своє життя, що його друга дружина виявилася людиною недоброю, вони розлучилися і тепер навіть спілкуватися вона з їх донькою з ним не хочуть.
Брат не став мовчати і сказав:
– А ми з тобою хотіли спілкуватися, тільки ти від нас відвернувся, – встав і пішов.
– Материне виховання, я так і знав, що вона вас проти мене налаштує.
Батько ще розповідав і розповідав, як йому непросто було всі ці роки, що зараз у нього одні негаразди. Жодного разу навіть не поцікавився нашими дітьми, своїми внуками.
Я сказала, що потрібно бігти в садочок, забирати сина і пішла, а наш батько залишився сидіти в кафе з двома коробками цукерок. Рідна, але така далека нам людина. На що він сподівався, я й досі не розумію.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.