Не дуже проста доля склалася у моєї подруги Оксани. Відразу після школи вона виїхала з свого рідного маленького містечка і поїхала в обласний центр вступати до університету. Це було в середині 90-х. У великому місті вона познайомилася з Олегом, який працював охоронцем в ресторані.
Хлопець жив із своєю мамою. Через рік зустрічей Олег зробив Оксані пропозицію і вони одружилися. Мама Олега притримувалася думки, що Оксана має бути просто щасливою лише від того, що її син одружився з нею.
Свекруха відразу сказала: «Оксано, я тебе прописувати не буду, можеш навіть не розраховувати. І весілля теж справляти не треба, це нам зараз ні до чого. Навіщо в такий складний час зайві витрати?».
Але наречений і наречена зважилися все ж на весілля. Грошей самі назбирали, та й батьки Оксани допомогли. Я була запрошена в якості свідка, тому з батьками нареченої приїхала в обласний центр.
Жили ми у родичів батька моєї подруги. Оскільки майбутні свати ще досі були не знайомі, туди ж була запрошена і майбутня свекруха для знайомства.
З розповідей Оксани я вже знала, що свекруха у неї непроста жінка, але з претензією на інтелігентність – головний бухгалтер на пенсії, вдова майора. А у Оксани батьки прості люди і живуть в маленькому містечку в районному центрі.
Під час знайомства свекруха сиділа на стільці, як королева на троні, з погордою дивлячись на рідню своєї майбутньої невістки. Коли мова зайшла про наречену і нареченого, як познайомилися, чи давно зустрічаються, свекруха сказала: «Вашій доньці з моїм сином дуже пощастило. Он який він у мене красень. А Оксана – дівчинка, може, і хороша, але з бідної сім’ї.
Батько Оксани не витримав і каже: «Не переживай, Василівна, ми ще подивимося, кому пощастило».
Весілля справили, правда не обійшлося без розмов серед родичів нареченого, що наречена з провінції, виходить заміж за прописку. Оксану свекруха все ж прописала, але через пів року сказала молодим, щоб квартиру собі шукали. Батьки Оксани продали дачу (ділянку з невеликим будиночком), поміняли свою трикімнатну квартиру на двокімнатну з доплатою, і допомогли молодим купити малосімейку.
Свекруха ж залишилася в своїй трикімнатній квартирі одна. Оксана народила сина, потім другого. Влаштувалася на роботу, почала добре заробляти.
А Олег, навпаки, втратив роботу. Освіти, крім школи і незакінченого технікуму не було, професії теж, тому з півроку Олег просто пролежав на дивані. Час від часу влаштовувався кудись охоронцем або сторожем, але зарплата маленька. Щоб влаштуватися в якусь престижну фірму охоронцем, потрібна була ліцензія. Але для цього треба вчитися, а Олег не хотів.
Не захотів він вчитися навіть в автошколі, коли Оксана купила машину. Тому жінка сама і дітей в школу відвозила, і Олега на роботу, якщо робота була, і свекруху в поліклініку.
Саме за рахунок Оксани покращилися і їх житлові умови. Свекруха вже не говорить вголос, що «пощастило невістці» хоча і не перестає хвалити свого сина, який він гарний та хороший в неї, але з усіма своїми потребами звертається тільки до невістки (не до доньки, не до сина), всю допомогу приймає, як послугу робить.
Але всім родичам і знайомим свекрухи, всім друзям її сина, вже давно стало зрозуміло, що пощастило Олегу, а не Оксані. Проте свекруху у цьому не переконати…
Фото ілюстративне – Freepik.
