Мій рідний брат отримав у спадок квартиру від нашої бабусі. Так вирішили мої батьки, моєї думки ніхто не питав.
Остап був старший за мене на три роки, він був ще неодружений, а у мене вже була сім’я і чекала дитину.
Жили ми у мого чоловіка, а мої батьки мені обіцяли колись залишити своє житло.
Але я так не хотіла.
Майно чоловіка, це майно чоловіка. А в мене має бути щось своє. Невідомо, як життя складеться.
Тому я сказала батькам, що теж хочу претендувати на бабусин спадок. Мама за це на мене дуже образилася.
– На нашу допомогу можеш не розраховувати, якщо така вперта, – сказала вона мені.
Я і сама прописалася в спадковій долі і дочку, що народилася, там зареєструвала.
І навіть рахунки розділила з братом, щоб платити за комунальні послуги окремо, і ніхто не зміг би мені дорікнути.
Життя з чоловіком у мене не склалося, до нас щодня приходила його мама і роздавала поради, вважаючи, що це її квартира і вона тут господиня.
Чоловік завжди був на стороні своєї матері, і щойно дочці виповнилося три роки, я вирішила від нього піти.
Але в квартирі мене ніхто не чекав. Коли я відчинила двері, то зрозуміла, що брат привів туди свою наречену.
Мою кімнату вони теж встигли обжити, відчинивши її без мого дозволу.
– Остап не казав, що він не єдиний власник квартири, я б у житті з ним не розписалася, якби знала, – сказала мені дівчина, коли дізналася, хто я і чого сюди прийшла.
– Послухай, – телефонувала мама, – те, що ти надумала йти від свого чоловіка – твоя справа, особисто мені зять ніколи не подобався.
Але чому ти приперлася до брата? Ти та його сім’ю вирішила зруйнувати?
Мама прийшла того ж вечора до нас із пропозицією:
– Іди з дитиною жити до нас із татом, дай братові спокій. Христина чекає на дитину, їм потрібна вся квартира.
Мені це не підходило і я сказала тверде ні, та й як жити з мамою мені не хотілося.
Не описуватиму два дні, які ми провели в одній квартирі з братом та його Христиною. А на третій дівчина зникла. З речами.
Остап прийшов пізно ввечері і сказав, що Христина з ним розлучається, через мене. Мама і брат вважають мене винною у всьому.
А у чому моя вина? У тому, що Остап був потрібен Христині, поки вона думала, що має двокімнатну квартиру у власності?
У тому, що квартира їй потрібна була більше, ніж мій братик? Адже з’ясувалося, що про дитину була неправда.
Батько зайняв позицію «самі розбирайтеся».
Закінчилося все тим, що квартиру ми продали, я купила собі однокімнатну в кредит, з батьками і братом я не спілкуюся.
Знаю лише одне: Остап повернувся жити до батьків, а свої гроші пустив на покупку крутої машини.
Я пробувала налагодити з родичами стосунки, зателефонувала їм на Різдво, але вони в гості мене не покликали, напевно, ображаються ще досі.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
