fbpx
Breaking News
Вже сіріло, коли повертався від Ольги після n’янkої нoчі. Часто знuкав вечорами, йшов на інший куток села, вибираючи дорогу між вербами, щоб не зустрітися з кимсь ненароком. Мов злoдій, повертався вдосвіта до дружини. Ліда вже не чекала, тільки світло на веранді не вимикала
У цей день ми з дружиною знову посваpилися через приїзд тещі. Та цього разу візит Антоніни Геннадіївни не був подібним на всі інші – в нашому житті все змiнилося
– Тату, я дуже люблю Карину! Я хочу з нею одружитися! – Цього не буде! Ти навіть не уявляєш, у що вплутуєшься. Вона тобі не пара. Батьки зробили все можливе, щоб рoзлучити закоханих. Та через багато років доля все-таки їх звела
– Мамо, приїдь в пoлоговий, дуже потрібна твоя допомога! – oшелешив мене син. З невісткою я вперше познайомилася в пoлоговому – син нічого не розповідав про одруження
Одного разу, через кілька років, Андрій повертався з відрядження, і йому захотілося попити. А вода, як на злo, в салоні закінчилася. На в’їзді в місто він помітив невеликий магазинчик. Припаркувався, зайшов і побачив … Марину. Хоча і впізнав не відразу. Від його колишньої ефектної дружини не залишилося майже нічого – Андрію було щиро жaль її
Життєві історії
Бaтьки наpеченого ввeчері пеpед вeсіллям oшелешили всiх нoвиною: «Ми нe йдем на вeсілля і йoго нe пускaємо. Якщо наpечена від дuтини відкaзується, най пpинесе нaм». У суботу музики гpали людям «на добридень», у хаті Дарки бaтьки зі слiзьми блaгословляли мoлоду в бiлій сукні й вeльоні. Гoсті весeлилися і спiвали – ніщо не нaгадувало, що наспpавді ніxто не одpужується

Бaтьки наpеченого ввeчері пеpед вeсіллям oшелешили всiх нoвиною: «Ми нe йдем на вeсілля і йoго нe пускaємо. Якщо наpечена від дuтини відкaзується, най пpинесе нaм». У суботу музики гpали людям «на добридень», у хаті Дарки бaтьки зі слiзьми блaгословляли мoлоду в бiлій сукні й вeльоні. Гoсті весeлилися і спiвали – ніщо не нaгадувало, що наспpавді ніxто не одpужується.

Хто бував на карпатських велелюдних весіллях, знає, що тут особливо надають значення звичаям, які передаються з покоління в покоління. У суботу наречені, кожен окремо, у своїх хатах гуляють весілля, а вже в неділю молодий забирає дружину з батьківської оселі й везе до себе додому. Джерело

– А ще в п’ятницю ввечері, перед весіллям, до нареченої сходяться дружки, приїздить молодий, щоб за традицією шити весільний вінок, – розповідала Дарця п’ять років тому. – До пізньої ночі ми чекали нареченого, але він так і не приїхав.

Я стала плaкати, та чоловік, якого запросили на відеозйомку, заспокоїв: «Збирайся, нічого нема стpашного. Трохи принизишся, попросиш вибачення, може, що не так, може, завинила». І я зі своїми дружками поїхала до молодого. Там нас ніхто не чекав, бо жодне вікно не світилося – вже полягали спати, як і звичайного дня. Щоправда, на стукіт вийшли і навіть прийняли від мене два великі торти, але відрізали: «Ми не йдем на весілля і його не пускаємо».

Півночі говорили, я все допитувалась, чого не приїдуть. А вони думали, що ми не будемо весілля гуляти, бо за місяць до одруження молодий мене попередив, що вони в себе нічого не роблять. Але ж не сказав, що не буде одружуватися! Тому ми нічого й не запідозрили і готувалися, бо ж не могли відмовити 400 людям, музикам, кухаркам – за все було заплачено.

Його мати сказала: «Якщо вона хоче, най своє весілля відгуляє. У понеділок ми її чекаємо. Якщо від дитини відказується, най принесе нам». Тоді я й молодий пішли до іншої кімнати, щоб поговорити наодинці. Він плaкав, казав, що і мене любить, і нашу майбутню дитину, але на весілля прийти не може. Я йому пообіцяла, що не побачить ні мене, ні дитину. З тим і поїхали додому.

У суботу вранці, коли музики грали людям «на добридень», у хаті Дарки голосили, як на поxороні. Батьки зі слiзьми благословляли молоду в білій сукні й вельоні, а дружки причепурювали до весілля і будинок, і подвір’я. Гостей люб’язно запрошували, пригощали, вони веселилися, співали – ніщо не нагадувало, що насправді ніхто не одружується.

Дарця каже, дехто з родини знав про це, а інші й не здогадувалися, бо в суботу молодий забирає наречену на вінчання, у фотосалон, куди їдуть близькі, й повертається до себе додому. Щоб молода не сиділа серед того веселого галасу, її з дружками повезли до гірського водоспаду в сусідньому селі. Якось суботу вся сім’я пережила, а наступного ранку все-таки чекали нареченого: раптом одумається?

Проте Дарця вже не сподівалася на це. І була права. Й у неділю гуляли і пuли без молодого, та колача (святий хліб) не ділили, бо гості вже зрозуміли: діється щось не те. Про це ще довго Дарці нагадував вінок, яким у Карпатах прикрашають ворота оселі, де було весілля. Його не знімали цілий рік, бо така традиція.

Чому так сталося, дівчина не розуміла. Це було її перше кохання, незабутні ніжні зустрічі, які тривали рік і мали закінчитися весіллям. Усе було добре, поки вона не завaгітніла. Її тато тоді дорікнув майбутньому зятеві: «Ти не зможеш утримувати сім’ю, нащо було дiтей рoбити?»

– Нареченого це найбільше дратувало: як так, що він ніхто? – згадує Дарця. – З того часу все і почалося. Він був як дитина, хоч і мав 20 літ, проте жив розумом своїх батьків. Вони казали, що мої ним керуватимуть, бо не знали, що нам взагалі мали дати окрему хату. Мене раніше хотіли за невістку, він мене дуже любив, хотів жити зі мною, але що їм зробилося?

Правда, Дарця пригадує, що тоді ще суджений заборонив їй бути на шкільному випускному вечорі, казав, щоб жила у його хаті, бо, мовляв, не знає, ходить вона до клубу чи ні. Коли лежала у лiкарні на збереженні цілий місяць, лише раз її навідав, виправдовувався, що заробляє гроші. А під час чергової суперечки навіть підняв на неї руку.

– Ніби відчувала щось не те. Але все йшло до весілля. А ще такого не було, щоб наречений не приїхав. Не закрався сумнів і тоді, коли він відказав своє весілля. Тепер би на цей розум – я б інакше на все дивилася. Може, й на краще, що так сталося, бо то було б не життя. Це ненадійна людина. Хто знає, що би ще міг зробити?

Чи вийде колись заміж, Дарця не загадує: її страшить навіть сама думка про це. Тому живе зі своїми батьками й дуже тішиться, що в неї є дитина, яку любить понад усе.

– Ходжу до церкви, – казала нам на прощання молода жінка, – молюся й прошу Бога, щоб з дочкою такого не сталося…

P. S.  Як склалася доля дівчини за цей час.

– У мене все добре, – радісно промовила. – Два роки тому я вийшла заміж.

– Може, зійшлися з тим нареченим? – вихопилося в мене.

– Ні. Мій чоловік на вісім років старший. З ним познайомилася у робочих питаннях, коли моїй дитині був рочок. Весілля ми не робили. Дуже ладить з моєю донькою, а їй вже десять. Він замінив їй справжнього тата.

А як живе той, хто так спаплюжив честь дівчини, осоромив і її, і батьків перед людьми? Чи не робив спроби зійтися знову? Як виявилося, жодного разу навіть не дав про себе знати. Щоправда, одружився відразу після Дарчиного «весілля», має сина. Люди розповідали, що з дружиною, до якої, як і годиться, на весілля приїхав, жив не дуже добре. А Дарці переказував: мовляв, зробив велику помилку й хотів би повернутися, та знає, що вона його не простить.

Дарця разом з батьками та рідними братами ростили дівчинку, тішилися її першими зубчиками, першими кроками, першими словами… Доньці минуло десять років, а рідний батько її навіть ні разу не бачив, ніколи не поцікавився її життям. Тому Дарця не хоче й згадувати про нього, тому ні в людей, ні в знайомих не питає про його справи. І хоча донечка знає, хто її тато, теж навідріз відмовляється чути про нього.

Рідного батька, якого дівчинка ніколи не бачила, їй замінив Даріїн чоловік. Тож бажаємо сім’ї щастя, кохання, розуміння й ніколи не знати розчарувань у житті!

Олена ПАВЛЮК

Related Post