– Батькові на лікування гроші потрібні, 85 тисяч гривень. У нас таких грошей немає, а у тебе, сину, є. Тож це твій обов’язок – все батькові оплатити, – заявила мама.
Чоловік відсунув тарілку з своїми улюбленими варениками, встав з-за столу, і сказав, що грошей не дасть.
Тарас в той день затримався на роботі, бо мав ще доробити одну справу. Але він пообіцяв мамі, що приїде до неї, тому чоловік дуже поспішав.
Як не дивно, але мама його зустріла дуже гостинно, такого вже не було багато років, навіть вареників для нього наліпила.
Син відразу зрозумів, що все це не просто так, адже добре знав характер своєї матері, тому чекав, що буде далі.
І він не помилився – мама покликала до себе успішного сина не просто так, а сказала, що він має оплатити батькове лікування – в приватній клініці їм виставили рахунок 85 тисяч гривень.
У Тараса було ще двоє молодших братів, тільки от від них мама нічого не вимагала, бо у них самих нічого немає. Більше того, вона ще й для них з усіх сил старається все життя.
Здавалося б, що тут такого – мама попросила гроші у сина, який їх має. Але проблема в тому, що Тарас не просто сам заробив ці гроші, а заробив їх не в останню чергу навіть для того, щоб насамперед своїм батькам довести, що він чогось вартий.
Так склалося, що Тарас – позашлюбний син. Мама виходила заміж, маючи в утробі дитину від іншого. Батько про це знав, що Тарас йому не рідний, і ставився до нього як до не рідного.
З двома іншими синами ситуація була кардинально протилежною, братів любила не лише мама, але і батько, так що вони обоє ні в чому не потребували.
А от Тарасу доводилося самому пробивати собі дорогу в житті. Щойно він закінчив школу, як вітчим наказав, що він піде вчитися у військове училище.
Сказав він так не тому, що дбав про майбутнє старшого сина, а тому, що хотів менше його вдома бачити. А у тому училищі треба було жити круглорічно, що дуже вітчиму підходило.
Тарас відмовився, бо у нього були інші плани на життя. А вітчим в такому разі показав йому двері на вихід.
Тарас поступив в університет, а вечорами підробляв вантажником, щоб заробити собі на життя. Ті часи він навіть згадувати не хоче, бо було дуже важко.
Але все минуло, зараз він доволі успішний бізнесмен, який має і власний будинок, і машину, і гроші.
До речі, батьки про нього згадали лише тоді, коли він розбагатів, а до того вони навіть не уявляли, що він робить і де живе, бо їм було байдуже, вони дбали про двох своїх улюблених синочків.
Тарас пригадав ще один випадок, коли йому було дуже прикро. Він одружився, народилася донечка. Лікарі відразу поставили невтішний діагноз, і сказали, що негайно потрібні гроші, щоб все виправити.
Тоді у Тараса ще такої суми не було, бо мова йшла про чималі гроші. І він наважився попросити їх у батьків, сподівався, що вони допоможуть, адже мова йшла про життя їхньої рідної онуки.
Та батьки допомагати не захотіли. Вони мали гроші на депозиті, і не хотіли їх знімати, щоб не втрачати відсотки.
– Тарасе, ти мусиш допомогти. Батько в біді. А зараз ти єдиний з нашої родини, хто має гроші, – заявила мама.
– А ти пам’ятаєш, як мені були потрібні гроші на лікування дитини, і ви з батьком відмовили, бо збирали гроші брату на квартиру. От нехай тепер брати вам і допомагають, – сухо відповів Тарас, і не доївши свої вареники, вийшов з квартири матері.
Надворі вечоріло. Настрій у чоловіка був паскудний. Раптом на нього нахлинули усі дитячі образи, але він швидко взяв себе в руки.
Тарас сів в машину і побачив пропущений виклик від свого 4-річного синочка. Згадав, що він йому обіцяв приїхати раніше, і розповісти про машини, якими малий Андрійко став активно цікавитися.
Чоловік узяв телефон, набрав дружину, і сказав, що зараз буде, нехай вона дітей ще не вкладає спати.
А потім перекинув матері на карточку ті 85 тисяч гривень, які вона просила на лікування батька.
“Дякую, мамо, за дар життя. А все решту я сам досягну, з Божою допомогою”, – подумав про себе Тарас, і щасливий поїхав додому, де його чекали донечка і син.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
