fbpx
Життєві історії
Батькова рідня почала в селі спадщину ділити – про нього навіть ніхто не згадав, все забрали собі його брати і сестри. А він їм всім в свій час скільки допоміг

Мій тато з села, переїхав до міста, коли одружився з моєю мамою. Але в селі у батька залишилися брати і сестри, він – старший в сім’ї. Тому всі ці брати і сестри (два брати і дві сестри) приїхали в місто вчитися. І жили не в гуртожитках, а на квартирі, тепер уже у брата.

Квартира була трикімнатна, її придбали мої бабуся і дідусь, які теж в ній жили. Вони радо по черзі приймали у себе родичів мого тата, свого зятя. Всі вивчилися, проживаючи по кілька років в цій квартирі, причому я народилася через два роки після шлюбу, тобто уявляєте як ми всі тоді жили.

І протягом багатьох років наша квартира служила гуртожитком для всіх батькових родичів (там і двоюрідний-троюрідні періодично тулилися) або перевалочним пунктом. Ну не можна ж родичам відмовляти. Жили у нас потім і мої двоюрідні брати і сестри.

Мій батько зробив непогану кар’єру, згодом займав високу посаду, тому родичі ще тісніше стали спілкуватися, всіх діток треба було вже кудись прилаштувати.

У всіх дітей, тобто моїх двоюрідних братів і сестер з’явилися посади, квартири в нашому місті, причому мій батько зіграв в цьому велику роль.

Але сталося так, що одночасно і батько, і я втратили роботу, хоча ми і в різних сферах працювали. Нам тоді самим було дуже складно. Так от родичі різко про нас забули, навіть з днями народження не вітали. Мені в той момент за батька було дуже прикро, він не очікував, що нікому безробітний не потрібен.

Це ж його рідні сестри і брати, не кажучи вже про племінників, які завдяки дядькові мали на той час великі досягнення, як же так? Особливо було прикро, коли батькова рідня почала в селі спадщину ділити – про нього навіть ніхто не згадав, все забрали собі його брати і сестри. А він їм в свій час скільки допоміг.

Ну нічого, хоч і важко, але пережили вони цей період. Батько був уже в тому віці, коли знайти роботу неможливо майже. Але знайшла роботу я. Зараз у нас знову все добре, ось тільки батькам заборонила дзвонити і спілкуватися з родичами, і вже тим більше не говорити де і ким я працюю.

Але родичі дізналися (напевно батько не витримав, подзвонив, він дуже відданий своїй сім’ї – братам і сестрам). Родичі знову хочуть спілкуватися, але у мене такого бажання не маю, тому слухавку від них я не беру, на їхні дзвінки не відповідаю.

Дзвонить батько, просить мене поговорити з моєю двоюрідною сестрою (там племіннику потрібна допомога в роботі, а я можу допомогти), я відмовилася, але бачу, як це засмутило тата, він досі дуже дорожить родинними стосунками.

Я розгубилася. Начебто і допомогти треба родичам, а в той же час як згадаю, що ми потрібні їм лише «у справі», бажання їм допомагати відразу зникає. Не треба з такими родичами дружити, вони вже своє обличчя показали. Але мій батько не хоче цього розуміти.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page