fbpx

Батько завжди пропадав десь зі своїми друзями, додому приходив дуже пізно. Він вмикав голосно музику, а мама цілий вечір плакала. І тоді я пообіцяла собі, що у мене ніколи такого не буде. Але життя тоді в мене було дуже важке, кожна жінка сама обирає свою долю

Моя мама дуже рано вийшла заміж, на той час їй було всього 17 років. Обранцем моєї матері став дуже нехороший хлопець з сусідньої вулиці. Я до цих пір не розумію, навіщо і чому, що в ньому її привернуло. Вона з хорошої сім’ї, гарно вихована, але тим не менш, вони одружилися і створили родину, в якій незабаром з’явилися я і мій брат. Батько завжди пропадав десь зі своїми друзями, додому приходив дуже пізно і в зовсім нехорошому стані. З самого дитинства я пам’ятаю його тільки таким. Після появи мого брата, стало ще гірше, мені тоді було вісім років.

Зараз мені 25, а в голові до цих пір спливають картинки з дитячих спогадів про те, як тато повертався пізно вночі додому, вмикав голосно музику і сварився з мамою. Діставалося й мені з братом. Тоді я пообіцяла собі, що ніколи не повторю помилки своєї матері.

На другому курсі інституту я зустріла хлопця в якого закохалася. Звали його Роман. Все було добре, ми почали разом знімати квартиру, він працював барменом в популярному кафе. Одного разу я знайшла у нього під столом цілу купу спустошених пляшок і звернулась до нього з питаннями. Він зізнався. Звичайно ж, я помічала його дивну поведінку, але в той період бачилися ми мало – пару годин ввечері, півгодини вранці і без вихідних. У мене було дуже напружене навчання, і я не помічала нічого. На моє питання чи збирається він змінити свій спосіб життя, Роман відповів, що його й так все влаштовує. Після такої відповіді я, як і обіцяла собі багато років тому, мала розвернутися і піти. Але не пішла.

Я хотіла допомогти йому. Довго думала над цим, обговорювали з ними цю тему в спокійних тонах. Я щиро сподівалася, що завдяки моїй допомозі він зможе позбутися цієї звички. Але я помилялася. З часом знімати квартиру стало занадто дорого, і ми переїхали жити до його батьків. Він став заробляти набагато менше, жили тільки на мою маленьку стипендію. Звичайно ж, він обіцяв, що зміниться, але цього не відбувалося. Трохи пізніше він почав звинувачувати в своїх проблемах мене. Незрозуміло навіщо це все мені було потрібно і чому я його терпіла. Часто говорила собі, що мені нікуди йти, адже я вчилася на четвертому курсі, а з’їжджати на квартиру можливості не було.

Так тривало ще рік, після чого я мовчки зібрала речі і пішла. Це було несподівано як для нього, так і для себе самої. Це був не найкращий момент для таких життєвих змін і переїздів, так як я якраз закінчувала п’ятий курс, державні іспити і захист диплома. Але я розуміла, що терпіти його більше не можу. Мені навіть було все одно на те, що не було куди йти. Я просто зібрала речі і волю в кулак, закрила двері і пішла. В той момент я відчула полегшення і спокій, якого не відчувала давно. Без даху над головою я теж не залишилася, мої знайомі поселили мене у себе на кілька місяців, поки я не повернулася знову в гуртожиток. Мені тоді було абсолютно все одно, де жити, аби не з ним.

До слова кажучи, мама так і залишилася з батьком, і йому вдалося з собою впоратися. Зараз у нас в родині все добре, ніхто не згадує про ті часи і не говорить про минуле. Всі вдають, ніби й не було нашого з братом сумного дитинства.

Через деякий час я зустріла гідного хлопця, який дбайливо ставиться до мене. Спочатку я боялася вступати в нові відносини, була розчарована. Але він вселив у мене віру, і все тепер добре.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел

You cannot copy content of this page