Я родом з Прикарпаття з невеликого містечка, але багато років прожила в столиці. Після школи я поїхала туди вчитися, а потім шукала роботу, щоб зачепитися і залишитися там.

Моя мрія жити в Києві була настільки сильною, що мені пощастило вийти заміж за корінного киянина. З Олександром ми познайомилися випадково через спільних друзів, між нами виникла симпатія, ми почали зустрічатися. Я на той час жила в маленькій кімнатці, яку знімала.

Якось Олександр запросив мене до себе в гості знайомити з батьками. Квартира у них була шикарна, трикімнатна, тільки як на мене, там було дуже брудно. Звичайно, я нічого не сказала, але про себе зауважила, що я б тут поприбирала трохи. Пригощала мене мама Олександра печивом, купленим в магазині, що також мене неабияк здивувало, адже я за пів години точно можу щось смачненьке до чаю сама спекти.

Батьки Олександра виявилися дуже милими людьми, інтелігенти в енному коліні, мама викладач університету, батько бізнесмен, я дуже хвилювалася, щоб чогось зайвого не бовкнути в їхній присутності. Напевно, я їм все ж сподобалася, бо через кілька днів Олександр зробив мені пропозицію і відразу запропонував переїхати до них.

Перше, що я зробила, це прибрала в квартирі, поки їх не було. Не знаю, чи сподобалася їм моя витівка, але такої чистоти вони давно не бачили. А ще, я почала смачно готувати, мама навчила мене і варити, і пекти, то ж я без проблем робила і вареники, і пельмені, і борщ, і голубці, а які я тортики смачненькі пекла! Найбільше цьому радів свекор, він мене з першого дня почав донечкою називати.

Ми одружилися, стали жити разом, я народила дитину. А через два роки раптово не стало моєї свекрухи. Ця подія трохи змінила наше життя, мені чомусь раптом дуже захотілося повернутися додому, бути ближче до своєї матері. Моєму чоловікові теж ця ідея сподобалася, він коли приїжджав до моїх батьків, завжди казав, що хотів би тут жити.

А тут свекор вирішив свої гроші між дітьми поділити, нам якраз вистачило на квартиру на Прикарпатті, ми купили собі двокімнатне помешкання в новобудові і переїхали. У чоловіка є ще старший брат, якого я ніколи не бачила, він на 12 років старший за мого чоловіка і якийсь дуже проблемний, про нього мені чоловік ніколи нічого не розповідав. Знаю, що звати його Руслан, і він захотів, щоб батько купив йому якусь дуже дорогу машину з салону.

Свекор на початках залишився в столиці, але часто приїжджав до нас, і йому теж дуже припали до душі наші краї. Тому він вирішив продати свою квартиру в Києві і купити особняк в нашому місті. Будинок знаходився в 30 хвилинах від нас, то ж свекор був у нас частим гостем. Коли він захворів, ми повністю взяли на себе піклування про нього, а як же інакше.

Батько мого чоловіка відразу сказав, що за те, що ми його доглядаємо, будинок свій він залишить нам, але це була усна домовленість, ніяких документів ми не підписували. А дарма, бо нещодавно в нашому житті з’явився старший брат Олександра, який вмовляє батька переписати половину будинку на нього. У нього знову якісь проблеми, потрібні великі гроші, щоб їх вирішити, і справа дуже серйозна.

Свекор плаче, шкодує сина, хоче вже будинок продавати. А мій чоловік нервує, каже, що так завжди було – брат натворить справ, а розгрібають батьки.

Мені в цій ситуації дуже шкода свекра. Це, звичайно, їхня сімейна справа, але якщо батько поведеться на вмовляння старшого сина, то може просто на старості опинитися на вулиці. Що тут можна вдіяти, я не знаю.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.