fbpx
Життєві історії
Бaтькам Олени Олег нe пoдобався, та дiвчина нiкого нe слуxала. Вeсільна сyкня бyла мaйже гoтова. Олена виклuкала тaксі і пoїхала до коxаного – дaлі всe бyло як в стpашному снi. У доpогому сaлоні для наpечених у вiтрині бyла сукня, якy усi хoтіли кyпити, але вoна нe прoдавалася

Бaтькам Олени Олег нe пoдобався, та дiвчина нiкого нe слуxала. Вeсільна сyкня бyла мaйже гoтова. Олена виклuкала тaксі і пoїхала до коxаного – дaлі всe бyло як в стpашному снi. У доpогому сaлоні для наpечених у вiтрині бyла сукня, якy усi хoтіли кyпити, але вoна нe прoдавалася.

Свій бізнес Олена розпочинала з кількох весільних суконь, котрі здавала напрокат. Згодом вона почала купувати готові прості сукні й удосконалювати їх, оздоблюючи вишивкою та камінням. Непрості 90-ті стали для неї успішними. І в бізнесі, і в особистому житті. Вона відкрила справжній весільний салон зі швейним цехом і… закохалася. Джерело

Батькам її Олег не подобався, а вона не мислила свого життя без нього. Вона боготворила цього чоловіка. Їй подобалось у ньому все. Узяла для нього кредит під заставу своєї квартири, подарованої батьками, й сплачувала з прибутків від свого бізнесу. Бо ж Олежик у своїй справі тільки на ноги спинається. Бо якщо не вона йому допоможе, то хто?

Повертаючись додому з романтичних побачень з Олегом, Олена сідала за ескізи: вона малювала сукню для себе, вкладаючи в кожен штришок усю свою любов і мрії про щасливе подружжя. Чаклувала над кожною деталлю зі світлими думками про їхніх з Олегом майбутніх дітей, про ошатний дім за містом, про святкування золотого весілля в колі внуків, правнуків…

Одного разу, після вечері в Олега, Оленка стрепенулася:

— Я не зможу залишитися в тебе, вибач…

— Що таке?

— Згадала, що завтра маю показати ескіз сукні одній клієнтці. Вона трошки повненька і переживає, щоби білий наряд нареченої її не повнив. Я пообіцяла розробити модель для неї. Я мушу, Олежику. Весілля — це найпам’ятніший день у житті кожної жінки. Вибач мені. Люблю, — і притулила до вуст коханого свої тремтливі, сколені голкою, пальчики.

Читайте також: Василина дaвно нe булa вдoма. Втeкла, нiкому нe скaзавши, щo вaгiтна. Дoнька пuякa нe пaра пеpшому паpубку на сeлі. Тaємницю пpонесла кpізь усe жuття, дoчка Софія все зpозуміла випaдково, aле бyло вже зaнадто пiзно

А приїхавши додому й сівши за ескіз, закохана Олена спіймала себе на думці, що просто не зможе переночувати без Олега. Не зможе — і край! «Завтра вранці все зроблю. Тим паче, що сукня вже в голові», — подумала й викликала таксі.

Хотіла натиснути на дзвінок, та побачила, що двері відчинені. Точніше, недбало зачинені. Відхиливши їх, побачила в коридорі під ногами жіночий фіолетовий плащик. Трохи оддалік лежала чи то сукня, чи кофтина… Валялися туфлі на шпильках… Олена вже могла б не заходити до спальні, бо все й так було зрозуміло. Та все ж пересилила себе й прочинила двері. Те, що вона побачила на лiжку, яке досі ділила з Олегом, підкосило її. Опpитомніла на цьому ж ліжку. Олег пхав їй до носа ватку з нашaтирним спиpтом і страшно мaтюкався.

Підвелася спроквола. Попрямувала до дверей. Ні плащика, ні сукні, ні туфель у коридорі вже не було. Гримнула дверима, перервавши Олегове скигління. Довірившись ночі, пішла в нове життя…

— Ой, ви таке золото, ви просто весільна фея! У вас такий гарний смак, — радісно щебетала вранці повненька наречена. — Я завжди соромилася свого бюсту, а ви його так подали! Я вас на весілля запрошу. Прийдете?

…Минуло відтоді майже 20 років. Олена досі виконує забаганки примхливих наречених. У просторому передпокої її найпрестижнішого в місті салону стоїть манекен у дивовижно красивій весільній сукні. У вже пожовклу від часу тканину вривається витонченими вихилясами філігранне мереживо, а по ньому мерехтять, як дівочі сльози, крихітні камінчики. Троянда на плечі, розгубивши кілька своїх тендітних пелюсток по подолу сукні, зачаїлася в обіймах ніжного листочка. Зеленого, як очі нареченої, для котрої створювалася ця сукня.

— А можна мені таку? — десятки разів запитували дівчата, переступивши поріг Олениного салону.

— Не раджу, — щоразу відповідала вона. — Ця сукня нещаслива. Її власниця не вийшла заміж. І вже не вийде. Ніколи… Вам потрібна ваша сукня. Із тільки вашим, закодованим у ній, щастям…

Оленка знала, що вона однолюбка. Як її мама. А сукню не прибирала з чільного місця з кількох причин. По-перше, це була справді красива і дорога сукня, вона неодноразово світилася на подіумах модних конкурсів. По-друге, вона їй нагадувала про найщасливіший період у житті. Про швидкоплинне щастя, яке спалахнуло на мить, та його сяйво досі освітлює сумну долю самотньої жінки…

Софія ЯРЕСЬКО

м. Хмельницький

Фото з вільних джерел.

You cannot copy content of this page