– Так склалося, що батька у мене немає і не було! – розповідає 35-річна Марія. – Мати народила мене, що називається, для себе, у віці, коли їй було вже добре за тридцять. Мама думала, що заміж вже не вийде, нікого не зустріне і залишиться одна, так хоч дитина у неї буде. Але ось невдача – коли мені було дев’ять років, моя мама зустріла вітчима і переїхала жити до нього. Я залишилася у бабусі з дідусем, вони мене і виростили, і вивчили, і на ноги поставили свого часу. Навіть не знаю, що було б, якби не вони. Вони найрідніші люди для мене.
Мама зі своїм чоловіком жила буквально через вулицю від будинку бабусі, і регулярно дзвонила нам, забігала в гості. Грошей бабуся не брала, їх у них з дідом було досить. Дідусь отримував хорошу пенсію, до того ж працював майже до самого кінця.
Моя бабуся шила на дому і теж мала хороший дохід , адже вона була вправна майсриня і було багато людей, які до неї постійно ходили. Грошей вистачало цілком, і на улюблену внучку старенькі витрачалися з задоволенням: бабуся одягала, взувала Марію дуже добре, а коли та трішки підросла щороку обов’язково возила на море.
В гостях у мами Марія була разів п’ять за всі роки, і то тоді, коли вітчима з якихось причин не було вдома, і то недовго. Звичайно, спочатку дівчинка дуже нудьгувала, плакала і хотіла до своєї матері.
– А потім звикла якось, що вона живе окремо від мене, у неї наче своя сім’я, своє життя! – згадує Марія. – Уже не прагнула я до неї особливо, якось звикла, що ось так. З бабусею та дідусем мені було добре. До того ж у мами там був вітчим.
Бабуся усім людям, щоб не пліткували багато про її доньку та онучку, представила ситуацію так, що це вона забрала внучку до себе від матері, щоб тій не довелося жити з вітчимом.
І Марія була їй за це вдячна. Вітчим був людиною недоброю, мовчазним, непривітним, ніколи не посміхався, дививсяхолодно на неї. Начебто нічого поганого він Марії не робив, але вона відчувала його нелюбов.
– І тільки недавно з’ясувалося – вірніше, мати мені моя проговорилася! – зізнається Марія. – Виявляється, вітчим їй відразу сказав, ще з самого початку, щоб дитину свою прилаштовала куди хоче – з дочкою вона йому, мовляв, не потрібна. Одну її візьме, а зі мною – ні. Ну, ось вона і залишила мене батькам, моїй рідним бабусі та дідусеві. Я їй кажу – як ти могла! А вона – мені, мовляв, було сорок два роки, це був останній шанс влаштувати своє життя, думала, що чоловік зміниться іприйме її доньку в свою сім’ю.
З вітчимом мати дійсно прожила все життя, до останнього часу. Спільних дітей у них не було. У вітчима були сини від першого шлюбу, з якими він начебто і не спілкувався роками.
А цієї весни вітчима не стало. І з’ясувалося, що свою квартиру, в якій давним-давно жив зі своєю дружиною, він за кілька років до того, як відійти переписав на своїх на дітей, про що навіть не здогадувалася дитина.
– Не просто заповіт оформив, а подарував свою квартиру своїм синам від першого шлюбу! – розповідає Марія. – Чому так зробив – тепер вже не запитаєш, вже ніхто не знає причини. Мав право, напевно – це його квартира, дошлюбне майно. Але справа в тому, що з матір’ю вони більше двадцяти п’яти років прожили разом під одним дахом у його квартирі. А тепер їй куди? На вулицю?
У квартирі чоловіка мати Марії тільки прописана. Після того, як справили по вітчиму сорок днів, пасинок подзвонив дружині свого батька і попередив, що квартиру вони з братом будуть скоро продавати. Де буде жити мати Марії, нікого абсолютно не хвилює. У неї рідна дочка є, нехай туди і йде.
Марія живе одна у великій двокімнатній квартирі бабусі з дідом. Стареньких вже вісім років, як немає. Спочатку пішов дідусь, а через пів року і бабуся покинула свою внучку.
Квартира була не приватизована, бабуся чомусь до останнього була категорично проти. Залишившись одна, Марія приватизувала квартиру на себе.
І пускати зараз до себе матір свою Марії зовсім не хочеться. Так, місця в цій квартирі цілком вистачає для двох, але у Марії вже свій сформований уклад.
У неї є чоловік, який з нею не живе, але тим не менш, пару раз на тиждень приходить в гості і залишається, справа, можливо, дійде до одруження, адже Марія не проти створити сім’ю з цим чоловіком.
Зрештою, цілком зрозуміло, що дорослі діти повинні жити окремо.
– Я вважаю, що взагалі матері нічого не винна! – чітко констатує Марія. – Вона мене навіть не виховувала ніколи, жила собі своїм життям. Залишила на вже немолодих батьків мене в дев’ять років! Проміняла на чоловіка, який навіть подивитися на мене не хотів.
Подруги матері усі дзвонять Марії і звертаються до її совісті. Мовляв, вона ж рідна мати, вона тобі життя дала. І не кинула вона тебе, не вигадуй. Покинуті діти в дитбудинках живуть, а ти у бабусі своєї рідної росла.
– Я питаю, а якби бабусі не було, де б я була? А вони – ну, якщо б не було, мати б, може, заміж за цього чоловіка і не вийшла, раз він не хотів жити з чужою дитиною.
А може, Марія права, а її матір отримує зараз по заслугах – що посіяла, те й пожинає? Чи потрібно пустити її жити до себе, бо у неї ні даху над головою, ні грошей за душею немає?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – freepik.
