fbpx
Життєві історії
Батька нашого не стало дуже рано, мама ще маленькими виховувала нас одна. Ми росли і дуже шкодували з сестрою, що мати більше не знайшла чоловіка. Якось я її запитала, чому вона не вийшла заміж, мама відповіла, що чужа людина добре ставитися до нас ніколи не буде. А в 60 років вона таки знайшла свою долю, вийшла заміж і поїхала жити до чоловіка в будинок. Ми з сестрою щиро раділи за неї, Дмитро Іванович був працьовитою людиною. Ми часто їздили до них допомагати і я стала помічати, як вітчим змінюється на очах, він став іншим, зовсім не доброзичливим. А перед Великоднем я подзвонила до мами, сказала, що хочемо приїхати в гості до них. Мама мені відмовила, але сусідка розповіла справжню причину такого рішення

– Мама вийшла заміж чотири роки тому, їй було 60 років, ми з Іриною були вже дорослі! – розповідає Галина. – У Ірини вже своя сім’я була, дитина, я жила з хлопцем, зараз розлучилися з ним, але я хочу розповісти трохи не про це. За маму ми з сестрою були щиро раді. Вона ростила нас одна, батька рано не стало. Жила заради нас всі ці роки, скільки я себе пам’ятала. Працювала на двох роботах, щоб у нас все було, щоб ми жили не гірше ніж люди. Освіту нам дала, поставила на ноги, ми з сестрою їй дуже вдячні за все це.

Мама Галини та Ірини, Надія Петрівна, жінка проста та дуже добра. З дочками у неї завжди були чудові стосунки – жила лише для них, завжди старалася, іноді не шкодуючи ні сил ні грошей. Батька не стало, коли Галині виповнилося п’ять років, а Ірині одинадцять, і з того часу про своє особисте життя жінка забула назавжди. Ніяких чоловіків поруч з мамою дівчинки в дитинстві не бачили.

Мама крутилася і крутилася, щоб дочки жили не гірше людських дітей. Дівчата завжди добре одягалися, щороку подорожували, відвідували гуртки, які їм подобалися. В квартирі у них було завжди чисто і затишно, пахло свіжою випічкою і смачними стравами. Доньки по мірі своїх сил допомагали матері по будинку.

– Я якось раз, років у вісімнадцять вже, маму запитала, чому вона заміж не вийшла, – розповідає Галина. – Вона тільки якось сумно так ніби посміхнулася – не треба мені цього, мовляв, пусте все, головне в житті – діти! Каже, ну ось найшла б я собі чоловіка, привела його в будинок, як вам з сестрою було б? А раптом би не зійшлися характерами? А раптом би він недобре ставився до вас? Ну, я тоді не могла цього зрозуміти. Кажу, мамо, так ти вибрала б нормального чоловіка, доброго, якусь хорошу людину. З якого дива він би став недобре ставитися до нас? Але мама тільки посміхалася у відповідь і більше нічого не говорила.

Роки минали, дочки встали на ноги, обидві працювали, жили вже окремо. І в якийсь момент мама познайомилася з цим Дмитром Івановичем. Вони довго спілкувалися просто так, ходили гуляти, їздили на дачу. А потім мама обрадувала дочок – я, мовляв, здається, виходжу заміж!

– Ми справді були щиро раді за маму – все-таки совість у нас якось не на місці була, що ось ми роз’їхалися, а вона одна залишилася,ми ніби як покинули її тепер! – розповідає Галина. – А удвох з близькою по духу людиною, як-не-як, веселіше жити. Дмитро Іванович нам спочатку сподобався: доброзичливий, працьовитий. Добудовував будинок, покликав маму жити туди. Вона завжди мріяла жити на природі. Але дачі у нас не було, та у мами і часу раніше не було працювати на землі. А тепер, на пенсії – в самий раз!

Надія Петрвна здала в оренду спільну з дочками двокімнатну квартиру, гроші ділила порівну між Галиною і Іриною, і переїхала до чоловіка.

– Спочатку все було добре дуже! – розповідає Галина. – Але потім Дмитро Іванович став показувати дуже непростий характер. Ми приїжджали до мами в гості, там допомагали в міру сил – в будинку робота є завжди. Пофарбувати, поклеїти, посадити, прополоти. Начебто мамин чоловік повинен був бути нам вдячний, але він став вернути ніс. То пройде повз похмурий як хмара, навіть не привітавшись, то щось там буркне під ніс, то що-небудь не дуже добре скаже в наш бік. Ірина їздила з чоловіком, при ньому він якось спокійніше себе поводив, а пару разів я їздила одна, так зі мною він взагалі перестав підбирати слова.

Сусідка розповіла Галині по секрету, що Дмитро Іванович дітьми своєї дружини дуже незадоволений. І нахабні вони, мовляв, і жадібні, і до роботи ліниві, приїжджають до матері тільки за грошима. У той час, коли дівчата і грядки копали, і поливали, і дрова носили постійно в сарай.

Зате своїми дітьми, дочкою і сином, вітчим не нахвалиться – незважаючи на те, що приїжджають вони виключно посмажити шашлики і відпочити, ніколи нічого не роблять у свого батька на ділянці. Тим дітям, як дізналася Галина, готується стіл, батьки не знають, куди посадити і чим нагодувати. А Ірину з Галиною жодного разу за стіл не посадили, вони взагалі їх як гостей ніколи не сприймають, навіть думки такої немає чимось смачненьки пригостити, лише суп та каша.

А коли сестри їдуть додому, мати тихенько виносить до машини чоловіка Ірини пару маленьких баночок варення – щоб Дмитро Іванович не бачив.

– На Великдень хотіли з Іриною приїхати на машині, всі разом, подзвонили мамі, запитали, коли їм зручно! – розповідає Галина. – Щоб не зустрітися в хаті з «тими» дітьми. Мама каже, добре, я поговорю з Дмитром Івановичем, потім скажу, коли краще. І ось тягне час. Вже й день пройшов, другий, третій. Ірина їй зателефонувала вже, каже, мама, так нам їхати чи ні взагалі? Нам же теж треба планувати свої справи. А мама заявила – не треба приїжджати! Дмитро Іванович, мовляв, проти ваших візитів, тим більше у свята.

Сестри засмутилися, не розуміють, як поводити себе далі, адже в будинку вітчима живе їх рідна мама, яку вони дуже люблять і не хочуть відвертатися від неї, вона у них добра людина.

Дочки не знають, як правильно вчинити: забути про матір, не приїжджати, не бачитися, робити так, як хоче Дмитро Іванович, адже це його дім? Мама доросла людина, дітей виростила, цілком має право на особисте життя і щастя. Якщо її чоловіка дратують її діти, вона, напевно, вже цілком може собі дозволити вибрати чоловіка, а не дітей. Діти дорослі, у них своє життя. А у мами в її віці кандидати на руку теж в чергу не стають.

Або неправильно це, потрібно доглядати за мамою, час від часу її відвідувати, показувати, що у неї є діти, які її люблять і ніколи не залишать, не відвернуться від неї – щоб Дмитро Іванович це знав?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – domik.pro2.

You cannot copy content of this page