Батьків у мене немає давно, тому з родини у нас був лише тато чоловіка. Він жив в селі, далеко від нас, але ми майже щовихідних їздили до нього.
Тато Михайла вже 5 років, як на пенсії, він постійно скаржився, що йому важко жити і ми з чоловіком, адже він його єдиний син, постійно йому допомагали.
Коли їхали з міста в село, завжди я готувала вдома різні страви, по дорозі заїжджали до магазину і купували різні продукти. Родичі при кожній нагоді нагадували нам, щоб ми добре про батька піклувалися, щоб він мав що їсти.
Ми з чоловіком три роки тому взяли авто в кредит, тому щомісяця мали повертати борг, двоє дітей теж потрібно утримувати, але для батька ми ніколи нічого не шкодували.
Останнім часом свекор, перед тим, як ми мали їхати до нього казав вже нам сам, що йому купити, не рахуючи грошей. Батько чоловіка ніколи не замислювався, є у нас гроші, чи ні, жодного разу не спитав, як в нас справи.
Завжди свекор все для себе шкодував, носив старий одяг роками, взуття теж доношував не один рік. А коли його не стало, ми з чоловіком розбирали його речі і в шафі знайшли дуже багато грошей: рублі, купони, гривні. Вони з дружиною роками їх збирали, відкладали, економили на всьому, носили старий одяг, а зараз за ці гроші, особливо, нічого й не купиш.
Я й досі не можу зрозуміти таких людей, мені їх лише шкода, як і батька свого чоловіка. Гривні ми взяли собі, декілька місяців виплачували кредит. Але шкода батьків чоловіка, так недобре жили, а грошей після них скільки залишилося. та вони вже нічого не варті, одні папірці, а скільки в них років важкої праці.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
