Так склалося в моєму житті, що я доглядала свою бабусю сама.
Я, правда, живу в місті, але в суботу чи неділю приїжджала до своєї бабусі. Вона в хаті могла щось робити сама, але коли я приїжджала, то готувала їй, прибирала, привозила овочі та фрукти, щоб вона тиждень мала що їсти.
Город бабуся вже не обробляла, господарство не тримала, але й забрати її до себе я не могла, так як жила з чоловіком в невеличкій однокімнатній квартирі. Та й вона не особливо хотіла залишати свою сільську хатину.
Я не можу сказати, що бабуся мене дуже любила, але вона постійно говорила, що хата її дістанеться мені за те, що я допомагаю їй. Вона постійно скаржилася на життя, давала мені трохи грошей на продукти, хоча багато чого я купувала за власні гроші.
А потім вона полинула на небеса. Я організувала прощання з нею. Прибирати після людей в хаті до мене прийшла сусідка і вона, випадково, обмовилася, що моя бабуся позичила велику суму грошей одній жінці в селі, вона часто приходила до неї, коли мене не було. Якби сусідка не сказала мені це того дня, ніколи б ніхто про це й не дізнався.
Я дуже здивувалася, бо й гадки не мала, що в бабусі було стільки грошей. Я відразу пішла до тієї жінки і стала просити, щоб вона повернула ті гроші. Тітка Меланка відразу пообіцяла їх віддати. Але через місяць принесла мені лише 2 тисячі гривень, сказала, що більше грошей в неї немає, що я маю бути вдячна, що вона хоч це віддала. Пояснила, що позичала гроші не в мене, а в бабусі і віддавати вона мені нічого не має, вона нічого не винна мені.
Тепер я навіть не знаю чи можна повернути позичені гроші, адже, виходить, поки я годувала бабусю, вона їх віддала чужій зовсім людині.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
