Нашого тата не стало давно, коли ми з братом були ще маленькі. Мама виховувала нас одна, вона чимало працювала. Не зважаючи на те, що в нас не було достатньо грошей, але у нас було дуже хороше та щасливе дитинство, ненька вкладала в нас усю свою душу, кожну вільну хвилину була біля нас.
Я бачив, як мамі непросто, тому після навчання поїхав за кордон на заробітки, адже у мене був менший брат Іванко і мамі потрібно було ще поставити його на ноги. Я думав, що там зароблю багато грошей і повернуся в Україну та збудую великий будинок на два поверхи в якому житиму я, наша ненька і мій молодший брат Іван. Але життя склалося інакше – я зустрів тут свою долю, одружився, батьки дружини нам дуже допомогли і маємо тут свій бізнес – невеличкий магазинчик з продуктами, але він дає нам дуже гарний прибуток, на забезпечене життя цілком вистачає, ще й відкласти гроші можна і ще я надсилав гроші своїй мамі та братові. Батьки моєї дружини не проти, вони люди хороші і добре знають, що мої рідні небагато жили.
Брат і далі залишався жити з мамою, я надсилав їм гроші, щоб вони могли добре жити, а брат міг навчатися. У Івана дуже добрий та спокійний характер, він дуже людяний чоловік. А потім мама занедужала. Брат сказав, щоб я не приїжджав, бо розумів, що в мене багато справ, адже я маю бізнес і моя дружина тоді народила третє дитятко, тому мені було непросто залишити все. Брат доглядав маму, а я висилав їм гроші, щоб вони ні в чому не мали потреби.
Іван гроші витрачав розумно, не марнотратив, міг трішки щось відкласти, а іноді казав, щоб я нічого не надсилав, бо гроші в нього ще є. А коли закінчив навчання, то сам влаштувався на роботу і тоді грошей витрачав моїх менше. Згодом мами не стало, Іванові було найбільше непросто, адже все життя він з нею жив.
Всі ці роки я майже щодня телефонував рідним і часто з братом спілкувався. Останній раз він мені сказав, що справи в нього налагодилися і він зустрів жінку, планує одружитися. Я вирішив поїхати в Україну, провідати брата. Відклав усі справи і поїхав на Батьківщину.
Коли зайшов в квартиру, то засмутився – весь час брат говорив мені, що в нього все добре, а в квартирі зовсім не було ремонту, вона була такою, якою я її залишив. Але скрізь було чистенько, видно, що Іван слідкував за чистотою. Він сам теж був одягнений скромно, охайний, але дешевий одяг. Я був голодний з дороги і заглянув в холодильник, але там, крім яєць, молока і сосисок, нічого не було.
Я запитав у Івана, чому він так економить на собі, адже я завжди пропонував йому гроші, щоб він жив кращим життям. Але він багато своїх грошей витрачав на маму, а від моїх відмовлявся часто, бо в мене діти. Але найбільше грошей він витрачав на свою наречену. Вона ніде не працювала, як я дізнався потім, вже була розлучена, була старшою за Івана. Але хотіла гарно одягатися, ходити в кафе і салони краси. Брат багато грошей витрачав на неї.
Наступного дня я вмовив брата, щоб він пішов зі мною в магазин, накупив йому багато гарного одягу, хороших і якісних продуктів. А ввечері за вечерею став пояснювати, щоб не одружувався з тією жінкою, адже вона не варта його, їй лише гроші потрібні. Я звав Івана до себе, пояснював, що допоможу йому з усім, у мене добра дружина і хороша родина, він рідний нам, ми не хочемо його залишати, тим паче, коли я побачив, як він зараз живе. Але брат і слухати мене не хоче, має щирі почуття до неї.
Я такий щасливий їхав в Україну і з таким тягарем на серці повернувся додому. Все розповів дружині, тапер ми вдвох думаємо, що нам зробити для Івана, що він може краще жити, як живе. Іван дуже добра людина, я не можу залишити його, я люблю свого брата, він частинка мене, найрідніша людина для мене. Найперше, я відмовлюся від спадку, адже частина маминої хати належить мені. Але далі що робити, не знаю.
Фото ілюстративне.
