Так вийшло в моєму житті, що ще в свої молоді роки я, разом зі своїм другом поїхали на заробітки в Іспанію.
На той час я сподівався, зароблю трохи грошей, повернусь додому, одружусь і буду жити щасливо своєю сім’єю.
Але вийшло інакше, ніж я собі планував.
Додому я не поїхав, як планував відразу, а залишився на чужині.
Я там зустрів своє кохання там в далекій Іспанії.
Зустрілись ми випадково, на той час я навіть мову знав не дуже добре, але з нею ми розуміли одне одного добре.
Спочатку просто зустрічались, а потім зрозуміли, що ми подаровані одне одному долею.
Одружились, через рік народилася у нас донечка, потім через два роки синочок.
Загалом, я відчував себе щасливою людино. Вважав, що про більше і мріяти годі мені.
Дружина моя з небагатої сім’ї, тому працювати доводиться мені досить багато, щоб жити більш-менш добре, адже тут теж життя непросте і все дороге.
До такого статку, який є наразі в нас, працювати доводиться мені тяжко та дуже багато.
Я хочу, щоб моя сім’я і надалі так добре жила, це дуже важливо для мене, щоб вони ні в чому не мали потреби, а я був хорошим чоловіком та батьком.
Дітки наші зараз підростають, потреби збільшуються в сім’ї і я розумію, що мені потрібно добре працювати, щоб нам усім і зараз гарно жилося в такий непростий час.
Не так давно ми нарешті можемо відпочивати на вихідних всі разом.
До моїх батьків в Україну ми не їздили ні разу, хоча я часто телефоную їм.
І все через гроші.
Якщо поїдемо, то потім на всьому економити доведеться, і жити ще дуже довго так.
А одного мене дружина не відпускає, думає, що я залишуся там і не повернуся назад.
У нас все добре, не знаю, чому у неї такі думки, я ніколи не давав приводу сумніватися в своїх почуттях, завжди поряд, завжди все для сім’ї.
Але вона вирішила так і все, як не переконував її, нічого не допомагає. Не хотіла, щоб я сам їздив в Україну.
В такий час і зателефонували мої батьки з новиною.
Зараз вони дуже хочуть переїхати до мене жити.
Мотивуючи тим, що на Батьківщині вони одні залишились, роки минають швидко, не хочуть на старості років залишатися самі, просять, щоб я їх до себе забрав.
Я у них єдиний син, додому не їду, а доглядати їх немає кому.
Я, коли таке почув, не міг підібрати необхідні слова, вірніше не знав що сказати.
Я зараз дуже багато працюю, щоб утримувати сім’ю, квартира у нас двокімнатна, мені нікуди взяти їх.
А якщо батьки приїдуть, де будуть жити.
І як їм пояснити, що не багатий я, як вони там собі думають. Поняття таке у наших людей, що коли людина живе за кордоном, то вона обов’язково багата.
В моїх батьків є трикімнатна квартира, велика, простора.
Вони обоє на пенсії. Батько отримує гарну пенсію.
Відпочивали вже в усіх куточках України, на море їздили раніше разом щороку, у тата є свій автомобіль.
З грошима я допомагаю трішки, по можливості.
Але їм захотілося за кордон. Бо зараз всі їдуть в інші країни.
Порадившись із дружиною, вирішили, що не треба давати надію батькам, про переїзд до нас.
Я не зможу забезпечити тут таку велику сім’ю, і в першу чергу мені ще потрібно думати про своїх дітей.
Зателефонувавши батькам пояснив причину, чому не можу забрати до себе, просив їх зрозуміти мене.
Мені важко давалось таке пояснення, розумів, що образяться, але по-іншому не можу, я просто не маю змоги забрати їх до себе зараз.
Мабуть, мене не кожна людина зможе зрозуміти, батьки також зовсім не зрозуміли, ображаються на мене, спілкуються сухо, рідко навіть беруть телефон..
Мабуть, я нехороший син, і багато хто мене засуджує, але сім’я в мене на першому місці.
Можливо пізніше я зможу заробляти набагато більше, ніж сьогодні, і куплю своїм батькам будинок в селі.
Згодом знайду хорошу людину, яка доглядатиме за ними за гроші, але в майбутньому.
Зараз такі часи, що я маю думати про дітей своїх в першу чергу.
По-іншому я просто не можу вчинити, у мене можливості немає забрати їх до себе.
Можливо, люди і засуджують мене.
А щоб ви самі зробили б на моєму місці?
Фото ілюстративне.
