fbpx
Життєві історії
– Багато років тому в сусіднє село доносили плітки на мене, ніби я, заміжня жінка, іншого собі знайшла. А свекруха моя вислухали пліткарку і відмовила їй різко: «Якщо невістка й знайшла кого, то буду тільки рада. Я їй і придане дам». Після того ніхто більше не посмів нашіптувати жінці погані слова про Наталю. Всі поважали і її і її невістку

Якось влітку я потрапила до районної лікарні з очима проблема була. За мною доглядала та допомагала сусідка по палаті. Вона підносила мені воду, а я тільки чула її приємний та добрий голос.

Побачити ж її добре змогла на третій день. Слово по слову ми з цією жіночкою розговорилися. Мені здалося, що я десь таки бачила свою співрозмовницю. Якоїсь миті мені пригадалися 90-ті роки. За матеріалами

— А Ви не їздили в Київ на базар колись? — запитала свою помічницю я якось несміливо.

— Їздила, звичайно, свого часу, возила свекрусі сумки. Вона торгувала на ринку. Тяжко тоді було виживати, як усім.

І перед моїми очима постала картинка того дня, багато років тому.

Я приїхала до міста продавати свою городину й примостилася зі своїм товаром біля літньої жіночки в чорній хустині. Не встигли познайомитися, як до неї підійшла симпатична молода жіночка:

— Мамо, я ось тут сумки поставлю, — сказала і побігла собі.

— Доця? — запитала сусідку.

— Невісточка моя, — лагідно озвалася жінка. — На роботу поїхала. Тяжко їй з двома дітьми одній, то я допомагаю.

— Сина мого не стало… — чи то запитала, чи підтвердила я свою здогадку.

— Так, — тихо проказала моя сусідка і втерла сльозу.

— Хворів? Молодий іще ж, — озвалася згодом.

— Сам себе згубив. Наталя по роботі їздила. Вона дуже хороша, — схвильовано розповіла жінка.

У мене від подиву забракло слів. Чи ще де знайдеться така свекруха, щоб за подібної ситуації невістку вигороджувала? Скільки доводилося чути нарікань свекрух на своїх невісток тільки тому, що її син любив сивеньку. А тут не єдиного сина захищала мати, а чужу дитину. Ще й допомагає скрутної години.

Ця наша розмова час від часу зринала в моїй пам’яті, коли чула, як свекрухи зневажали невісток…

— То чи жива ще ваша свекруха? — запитала я Наталю, коли з’ясували, що таки із ними я зустрічалася на базарі у столиці.

— Жива. Я забрала її до себе зараз, разом і живемо. Удвох живемо. Діти роз’їхалися.

— Золота у вас свекруха, пам’ятаю її, — проказала я.

— Так, — згодилася Наталя. — Коли я попрощалася з чоловіком своїм, то їй в сусіднє село доносили плітки на мене, ніби одразу іншого собі знайшла. А мама вислухали пліткарку і відрубали їй: «Якщо невістка й знайшла кого, то буду тільки рада. Я їй і придане дам».

Після того ніхто більше не посмів нашіптувати жінці погані слова про Наталю. А я подумала, що у мудрої свекрухи і невістка гарна. А що вже добра, то на собі переконалася.

Віра ХОЛОШВІЙ.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – rozhyshche.rayon.

facebook