fbpx
Життєві історії
Багато років тому свекруха взяла квартиру в кредит, для мого чоловіка. Весь час виплачувала його сама, а коли ми одружилися, то сказала, що тепер ми маємо платити. Я дуже здивувалася, для чого мені все це потрібно, якщо вона й досі оформлена на моє свекруху

Моя власна свекруха, як кажуть в народі, «хотіла як краще».

І тепер це її бажання та бачення – причина наших дуже нехороших відносин в родині і вічних непорозумінь, які нічого хорошого не приносять нам.

– Я про хороше майбутнє свого сина подумала, – сказала Ірина Дмитрівна, коли ми зібралися подавати заяву до РАЦСу і прийшли з мамою його знайомитися, – освіта у нього хороша, руки теж працьовиті, він у мене добра людина, перспективна, можна сказати. Чоловіка мого давно не стало, але він всьому необхідному добре нашого сина навчив, так що все зробити він гарно й сам може. Є і ще дещо.

Дещо – це невелика однокімнатна квартира, куплена мамою мого чоловіка Сергія відразу після того, як вона залишилася без свого чоловіка. Гроші залишив її чоловік, їх вистачило на перший внесок по кредиту.

Моєму Сергію на той час було 18 років, мій майбутній чоловік в той час якраз збирався вступати навчатися в інститут.

– Я розсудила так, – розповідала Ірина Дмитрівна, – поки син зі мною живе і вчиться, а інститут закінчить, на роботу непогану влаштується, ось йому і буде своє власне житло, тоді, як знайдеться, це буде йому дуже хороший старт в життя. Я вважаю, що правильно зробила на той час. Я працювала, важкувато звичайно, Сергій тоді стипендію отримував, але вона була дуже маленькою, на ті копійки, особливо, нічого не купиш, так, було там синові лише зайва копійка якась, на тому й все. Але нічого, Сергій інститут закінчив, на роботу непогану відразу влаштувався, тепер сам буде платити цей кредит, а я зітхну хоч трохи з полегшенням, мені тепер буде легше. Ось розпишіться і я з себе це ярмо скину, хоч щось купити собі зможу, житиму, як людина! Ремонт я там звичайний зробила, але за свій рахунок, щоб затишно трохи було, так що починайте облаштовуватися, вже самі заробляйте і докладайтеся до житла, я хоч цей час трохи для себе поживу.

Нам з Сергієм було по 23 роки, ми дійсно тільки що отримали дипломи, мій чоловік вже знайшов роботу, а я тоді була ще в пошуку, не працювала і не заробляла ще зовсім нічого. Але справа була навіть не в цьому.

– Мамо, – сказав Сергій, – ми не будемо там жити, в цій квартирі.

– Це ще чому?

– У Наталя є своя власна квартира, вона двокімнатна, ми будемо жити у неї.

Ірина Дмитрівна, після почутого, помітно засмутилася, прямо змінилася в обличчі. Але скажіть мені, хто погодиться йти в однокімнатну квартиру, яка за документами записана на свекруху і буде за неї ще платити кредит, якщо є своя власна хороша двокімнатна квартира, що залишилася від бабусі? У мене і ремонт вже там був зроблений гарно, та й господинею я там була, а це теж важливо для мене.

– Ну й добре, – сказала тоді Ірина Дмитрівна, – потім розберемося з житлом якось.

«Потім» ми розписалися, я знайшла роботу, і ми з чоловіком стали жити в моїй квартирі. І ось десь через 4 місяці свекруха, несподівано, зателефонувала своєму синові з претензіями:

– Я все чекаю, коли у вас совість прокинеться, але, видно, не дочекаюся, тому сама вже вас набрала.

– Мамо, ти можеш прямо сказати, в чому справа, без цих передмов?

– А справа в тому, синку, – сказала мама прямо, – що я втомилася платити твій кредит за стільки років, ти вже дорослий і маєш сам з дружиною виплачувати цей борг, у мене вже сил немає останні гроші віддавати, реально для мене це вже непосильний тягар.

Чоловік до мене вже прийшов з претензіями і серйозною розмовою: мама ж квартиру йому купувала, треба платити тепер нам кредит, а то зовсім недобре виходить, вона ж не про себе думала, не собі її купувала, а для мого майбутнього, вона ж на мене брала кредит.

А я проти цього всього. Чому я повинна платити такі великі гроші за чужу власність? У нас немає зайвих грошей, ми дитину планували, відкладали гроші, адже знали, що коли я сидітиму в декреті, то Сергієві прийдеться працювати одному і годувати сім’ю, а в наш час це досить непросто, тому відкладена копійка нам зовсім не завадить.

– Правильно, – пітримала мене в усьому і моя мама, – нехай сваха переоформляє квартиру на вас обох, тоді ви і будете разом і виплачувати той кредит, а так ще невідомо, що має бути далі, адже квартира оформлена на сваху. Зараз вкладетеся з загального сімейного бюджету, а потім свекруха твоя скаже: квартира по документах усіх моя, залишу її собі, як надбавку до пенсії в майбутньому. Та й хіба мало що в сімейному житті може трапитися, щоб потім ти не пошкодувала про це.

– Я перший внесок вносила, – обурилася свекруха, – я 6 років майже платила цей кредит, щоб її тепер оформляти на чужу мені людину?

– Тобто, – запитую я у неї, – чужа жінка ще років 5 буде платити кредит за вашу квартиру? Вас це не бентежить? Це для вас нормально? А як це має виглядати для мене?

– Мій син буде платити цей кредит, а не ти, він зі своєї зарплати даватиме гроші, ти, все одно, в декреті сидиш!

– Але бюджет у нас з Сергієм сімейним спільний, – кажу, – він буде платити, а я його годувати і комуналку оплачувати буду за свій рахунок, виходить? Послухайте, я не хочу псувати стосунки в родині і сперечатися з вами, але є ж варіант, який влаштує всіх і не потребуватиме ніяких вкладень ні з вашого, ні з нашого боку.

І я запропонувала Ірині Дмитрівні просто здати цю однокімнатну квартиру в оренду, пустити туди квартирантів, з їх плати і виплачувати цей кредит, остаток, який залишився, а якщо буде не вистачати, то так, тоді Сергій буде доплачувати сам. Все ж єдиний син, як не крути, а все йому дістанеться. Хоча і тут є варіанти та питання, адже мало, як там життя повернеться.

– Яка ти мудра жінка! – Ірину Дмитрівну не влаштувала моя пропозиція, – Я там ремонт зробила, старалася, квартиранти у що квартиру перетворять? Про це ти не думала? І потім, квартиранти – це вічні клопоти, негаразди, непорозуміння суцільні, хвилювання. Навіть з договором, не хочу, навіть не кажіть більше про це. Я хочу спокою і не хочу чужих людей в своєму домі.

Але хіба така реакція нормальна? Мама хоче спокою, щоб кредит за її квартиру платив син з невісткою, квартирантів мама не хоче, квартира оформлена на неї і все, можна подумати, ремонт вічний і дуже дорогий, або вона сама в цій однокімнатній квартирі жити збирається. Тут вже і чоловік мій не зрозумів маму:

– Мамо, зайвих грошей у нас немає, зрозумій, моя дружина дуже гарний вихід пропонує у цій непростій ситуації, що зараз склалася у нас. Потрібно прислухатися до неї у цьому.

– Дружина твоя пропонує те, що краще їй, цей варіант для неї ідеальний! – була відповідь, – Їй грошей своїх шкода. А мені шкода своїх, які я в ремонт квартири вклала.

А далі почалися сльози на тему, що мама свою дитину ростила, все для сина свого робила, а він її залишив з таким великим боргом на старості років. І слухає чужі поради, а не власну рідну матір, яка для нього лише хотіла, як краще.

Я розвернулася і вийшла, адже не розумію такого. Ну хіба це нормальний підхід до проблеми?

Ми дійсно гарний вихід запропонували, свекрусі він не сподобався. Її не влаштував жоден варіант, який я пропоную, вона хоче, щоб було лише так, як вирішить сама.

А мене не влаштовує віддавати свої гроші невідомо за яку перспективу, заробітків хороших немає, й так досить важко в житті. Зараз з Сергієм ми живемо в моїй квартирі.

– Нехай продає цю квартиру, – кажу я вже зараз чоловікові, – гроші свої поверне і борг віддасть.

Минуло ще декілька місяців, кожен місяць свекруха дзвонить і дорікає свого сина, мого чоловіка Сергія, в тому, що ми не оплачуємо її кредит. Продавати квартиру вона теж відмовилася.

– Значить точно, – каже моя мама, – готує собі на старість ту квартиру, адже їй тільки такий варіант підійде, вона іншого й чути не хоче.

Чоловік ходить сумний, мені теж не просто. Так і живемо. Я вже чекаю дитину, сперечатися мені ні з ким не хочеться, хвилюватися не можна, а матері мого чоловіка абсолютно байдуже до мене і до наших турбот, у неї на думці лише одна її квартира.

Як правильно вчинити? І нащо мені ця квартира здалася? Лише тепер клопіт такий маю.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page