Ми з моєю дружиною Іванкою обоє родом з маленького села. Коли одружилися, зрозуміли, що там ні для нас, ні для наших майбутніх дітей перспектив немає ніяких, тому зібрали свої речі і обоє приїхали в Київ та стали працювати на базарі.
Спочатку ми з Іванкою орендували маленьку кімнату в однієї бабусі, яка біля базару близенько жила, нам було так тоді дуже зручно, а самі стали відкладати на житло гроші.
У той час нам вставати доводилося в три години ночі, їхати бусом з жінками на оптовий ринок, а потім вже з фруктами та овочами приїжджати на свій базар та відмикали маленький контейнер. Майже годину ми розставляли товар, потім купували пиріжок та чай на сніданок, адже ще з ранку були голодними.
Вдень нам одна жінка завжди приносила дві півлітрові баночки супу та кашу. Продавали все до пізнього вечора, потім бігли на квартиру, де Іванка швиденько готувала скромну вечерю, швиденько їли і лягали відпочивати, адже вранці знову на роботу. Один вихідний лише мали – понеділок. У цей день ми прали, прибирали, телефонували родині, могли хоч трішки відпочити від базару.
В такому темпі прожили чимало років, поки назбирали на однокімнатну невеличку квартиру. Вона нам дісталася важкою працею.
А цієї осені вже планували новосілля, я навіть додому зателефонував усім заздалегідь все розповів. А вчора Іванка сказала, що кликатиме лише своїх родичів, бо вони багатші, принесуть гарні подарунки, а у мене родина бідніша, тому нічого особливого вони нам не подарують, гарних подарунків годі й чекати. Квартира у нас однокімнатна, зовсім маленька і багато людей у нас не поміститься, тому потрібно продумати найкращий та найвигідніший нам варіант. Лише моїх батьків покличемо, для годиться.
Я маю спокійний характер, завжди в усьому погоджуюся зі своєю дружиною, ніколи не перечу їй. Але вчора мовчати не став і сказав Іванці, що якщо вона не хоче звати мою родину, то я проти того, щоб і її родичі приходили.
Справа не в грошах, а в людському відношенні. Дорогі подарунки мені не потрібні, але коли нам жилося не просто, моя рідна тітка привозила продукти з села в столицю: сир, сметану, яйця, м’ясо. Так мої рідні не мають великих грошей, але вони завжди підтримають у непросту хвилину, завжди допомагали чим могли. Тато з мамою з села теж все передавали своє домашнє, щоб ми багато грошей не витрачали на продукти, тоді, як багата родина Іванки про нас навіть не згадувала за всі ці роки, поки не дізналися, що в нас квартира в столиці.
Іванка образилася і сказала, що святкувати новосілля тоді не будемо, бо який сенс скликати до себе багато людей, два дні готувати на стіл, якщо все це навіть не окупиться.
Прикро мені за дружину. Як тут бути вже й не знаю. Я навіть не помітив, коли для неї стали гроші такими важливими в житті.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
